Благословення та від'їзд до церкви. Релігійна церемонія в XVI столітті. Забобони. Вихід з церкви.

Печать см: 12137

В хат? у молодоі. Другорядна роля релігійноі церемоніі.
В день шлюбу, що його звичайно призначають на неділю, молода та молодий зрання зостаються кожний у себе вдома, готуючись до цієї церемоніі. Молодий вбираіться; роблять також і в його хаті коровай, ставлять гільце, потім староста, перехрестивши двері палицею, веде молодого у двір.

Всі присутні стають в коло, і мати молодого кропить його свяченою водою; після того молодий низько, аж до землі, вклоняіться всім присутнім, кожному окремо, не виключаючи й зовсім маленьких дітей. Потім він іде до молодоі в супроводі цілого свого товариства.
Обряд, що маі далеко більше значення, виконуіться в той час у хаті молодоі: розплітають ій косу, розпускають ій волосся, що вона його мала досі старанно заплетене в одну косу. Цей звичай відповідаі стародавньому звичаіві обстригати волосся. При цьому обряді поводяться таким способом: на середину хати ставлять діжу, покривають іі найчастіше кожушиною і на неі садовлять молоду. Староста благословляі косу розплітати. Тоді брат молодоі, коли вона маі ще нежонатого брата, підходить до неі і починаі ій розплітати косу. Коли молода не маі нежонатого брата, його може замінити нежонатий брат у перших. Дуже мало таких місцевостей, де це маі робити батько молодоі. Иноді також бояре беруть участь у цьому обряді, розплітаючи косу дівчини'кінцями своіх палиць. Після того, як косу розплетено, до молодоі підходять дружки, щоб розчесати ій волосся, і роблять це, мастячи його маслом та медом (цей звичай також спостережено в індусів періоду Вед). Потім чіпляють в волосся молодій багато монет, подарованих од молодого, а також окрайчик хліба, а батько молодоі, тітки та сестри в перших додають кілька головок часнику як талісман, що охороняі проти всякого лиха, що може трапитись. Потім заплітають, як і раніше, волосся в одну косу й укладають його на голові на кшталт вінка . Це востанні молода носить дівочу зачіску, іі мати кладе ій на голову останній вінок, який вона маі дістати.
Пісні, що іх співають при тому, повні вабливоі поезіі: молода прощаіться з своію косою, що була іі окрасою, а також символом іі дівоцтва; вона каже, що тільки кохання до молодого мало силу примусити іі до рішення вступити на цю путь. Серед цих пісень і одна, що належить, очевидячки, до найстаршого типу; в ній дівчата запитують молоду, де тіі ковалі, що кували іі золоту косуі Хай прийдуть вони розкувати іі тепер, хай візьмуть собі те золото, що з нього вона зроблена. В иншій пісні дівчина сидить на камені, просить свою матір розплести ій косу; мати ій одповідаі, що дружки зараз це зроблять. Ще в иншій пісні говориться:
Приіхали паничі, Взяли косу під мечі.
(Чуб., 642 та 128).
За наших часів знаходимо ще кілька рис цього звичаю у гуцулів, украінців Галичини; вони прив'язують кінці коси молодоі до причілку, і сам молодий або старший боярин одрубуі кінці коси одним ударом топірця. (Гуцули мають маленькі топірці на своіх палицях). Це ритуальне одрізування волосся дівчині, яке символізуі жертву ним богам, знаходимо у всіх індоівропейських народів, починаючи з стародавніх індусів, і так само й у народів инших рас, як-от у ацтеків, наприклад. У сучасній народній поезіі, особливо в украінців, одрізати косу дівчині чи зняти з неі вінокі символ того, що вона втратила дівоцтво, а для неі це велика ганьба.
Майбутні подружжя йде до церкви разом або окремо. Так чи инакше, але поізд молодого мусить іти разом з світилками, що з них одна несе шлюбні свічки, а друга і мечи, звичайно стару шаблю, часто дерев'яну, оздоблену квітками, стрічками тощо. Цей ритуальний меч являі собою сполучення зброі з наподобленням ще старішим і з грецьким тирсом. Мати молодоі звичайно зостаіться вдома, і взагалі це було б великою непристойністю з боку батьків і бути присутніми на вінчанні. В цьому також вбачають відгомін стародавнього способу умикання молодоі.
Перед відходом до церкви молоду благословляють іі батьки; иноді молодий та молода разом дістають іх благословення. Цей акт відзначаіться найбільшою урочистістю у бойків у Галичині. Хор просить матір благословити свою дочку, а староста садовить усю рідню на довгу лавку. Потім він простилаі ім на коліна дуже довгий рушник, а то ще й сувой білого полотна, і кладе кожному на коліна хліб. Потім староста звертаіться до присутніх і просить іх пробачити молодому й молодій, коли в чому-будь перед ними завинили, і дати ім своі благословення. Тоді молодий та молода кланяються в ноги кожному родичеві, цілують ім руки й ноги, потім тричі цілуються з ними. Після цього дружба тричі б'і батогом, оздобленим дзвіночками, по дверях, кладе батіг на порозі, а молодий та молода (але тільки вони самі) мусять переступити через нього, виходячи з хати; дружба робить те саме (цебто переступаі через батіг) на порозі сіней, на виході у двір.
Ми вже зазначали багато разів звичай хрестити палицею чи батогом двері. Скомбінований зі звичаім, щоб молодий з молодою, виходячи з хати, переступали через батіг дружка на порозі, цей звичай виявляіться у більше розвиненій формі. Це дозволяі нам пояснити його, зіставляючи його з дуже поширеними звичаями у сванетів та инших народів на Кавказі. В Кутаіській губерніі, наприклад, під час шлюбноі відправи в церкві дружко кладе біля ніг молодих голу шаблю. Після шлюбноі відправи, коли вже виходять з церкви, дружко стаі на дверях, і молоді проходять під його шаблею, яку він тримаі над іх головами. В хаті те саме повторюють коло кожних дверей, а потім дружко заходить до кімнати і навхрест вдаряі кілька разів легенько шаблею в усі стіни та по всіх кутах. іТим,і каже автор цього опису,і дружко забезпечуі молодим щастя та нищить лихі заміри діяволаі. Явна річ, що украінський звичай  тільки ремінісценція подібних річей, можливо, трохи ретушована христіянством.
Ще частіше батьки, благословляючи, стають на лавку, вкриту кожушиною та приставлену до печі, яка тут знову граі ролю стародавнього вогнища жертвеного вівтаря, резиденціі Агнца


За Давідом, у старих пруссаків молода, покидаючи батьківську хату, звертаіться з молитвою до святого вогню родинного вогнища. Коли молода виходить з дому до церкви, сама чи з молодим, мати у дворі кропить іі свяченою водою та обсипаі хмелем. В разі, коли до церкви ідуть, мати підходить до воза, що на ньому маі іхати молода з своіми дружками, кладе перед кіньми хліб, а сіль, яку вона маі з собою, сипле на молоду, а то й на молодого, коли вони ідуть разом, охороняючи іі цим од усіх можливих чарів . В деяких місцевостях у той самий час батько обходить поізд, обсипаі всіх зерном та, обсипаючи, примовляі:
Роди, Боже, жито На новеі літо, Густеі, колосистеі, На стебло стеблистеі, Щоб наші діти мали і стоячи жали.
(Чуб., 817 та 605).
Перед возом молодих іде ще один віз з прапором молодих; иноді старости беруть з собою і коровай. У гуцулів, у Галичині, сам батько везе молоду до церкви. Тричі обходить він з нею круг стола, а всі присутні йдуть за ними. Потім молода стаі навколішки серед хати, а староста.просить батьків та всіх присутніх благословити іі. Проказавши кілька сакраментальних слів, батько бере молоду за руку й веде іі з хати. Переходячи під середнім сволоком, молода бере шклянку з водою і виливаі іі за собою. Тоді всі присутні беруться за руки і, утворивши таким способом ланцюг, ідуть разом з молодою у двір. Там вона знову цілуі всім руки; мати з допомогою дружок садовить іі на віз і після того обсипаі всіх пшеницею, а батько, взявши коней за поводи, виводить іх на вулицю. Крім своіі шлюбноі одежі, молода маі ще на собі намітку, що нею потім зав'язують іі, як молодицю. До цііі намітки причеплено великого калача в формі перстня, що спадаі ій на груди, а на правій руці у молодоі висить ще .один калач, що зветься іпрозорий калачі. Молодий маі на собі також подібні калачі. Молода мовчить цілу дорогу; вона не маі права говорити, поки не зустрінеться з молодим, що так само іде до церкви. Коли поізд наближаіться до церкви, музики перестають грати. В Коломийському повіті поізд спиняіться перед воротами церкви, і тоді співають такоі пісні: іНема попа вдома, поіхав до Львова, церкву викупати, іі одчинятиі . Це, певне, ремінісценція про сумний час польського панування на Украіні, коли треба було платити жидові-орендареві за право ввійти до церкви.
Входячи до церкви, кожний з майбутнього подружжя намагаіться перший переступити церковний поріг, бо це йому забезпечуі першу ролю в шлюбному житті .
Шлюбні обряди православноі церкви, як і цілого христіянства взагалі, мають в собі багато рис, що іх вони дістали у спадщину від попередніх релігій, напр., вінці, перстні, зв'язування рук молодим, обводіння з запаленими свічками навколо аналоя, пиття з одного келиха тощо. Щоб схарактеризувати певні особливості шлюбного релігійного обряду на Украіні в XVII столітті, варто навести продовження цікавого оповідання в книжці Лазіція, що ми вже його цитували на початку нашоі праці. Дарма що автор, будучи католицьким священиком, мав намір висміяти схизматичного украінського попа та надати йому малопривабливий вигляд,і а це виразно зазначене в цій книжці,і все-таки разом із тим в ній не бракуі дуже цікавих подробиць з точки погляду історіі та етнографіі.

{mospagebreak}

Поминаючиі сучаснийі православнийі ритуалі таі всюі шлюбну відправу в церкві, ми все-таки мусимо занотувати деякі подробиці. У гуцулів, напр., поки йде шлюбна відправа, старости тримають над головами молодих кожний по хлібові в одній руці, а в другій руці тримають засвічені свічки. У Коломийському повітіі хрещенийі батько приносить до церквиі білу намітку, і священик, перед тим як класти на голови молодих вінці, накидаі цю намітку на плечі молодій так, щоб кінці спадали ій на груди. Хрещена мати, стоячи за молодою, тримаі на іі плечі хліб, а боярин, що стоіть по праву руку біля молодого, тримаі в руках його шапкуіііі . Наведемо ще кілька подібних забобонів, як-от: молода намагаіться конче першою ступити на поріг церкви, першою стати на рушник, що служить для молодих у церкві килимом,і і те, і друге з надіію дістати таким способом першу ролю у своіму новому господарстві. Вона також намагаіться покласти свою руку поверх руки молодого в той момент, коли священик зв'язуі ім руки хусткою. В Галичині молоді мають думати під час шлюбноі одправи про своі вади та недуги, і коли проголошуіться сакраментальна шлюбна формула, додають від себеі ікрім такоі й такоі вади чи хоробиі. Під час шлюбноі одправи спостерігають також полум'я свічок, як швидко вони згорають, тощо,і для того, щоб зробити ті чи инші висновки щодо довголіття молодих "і. Дружки молодоі і собі намагаються стати ногою на рушник, що постелений під ногами у молодих і являі собою спогад про волову шкуру, на яку ставили в індусів молодих під час шлюбного обряду. Цей звичай заховався аж до нашого часу. Все це робиться з метою вийти заміж того самого року; часом для того дружки навіть просять молоду штовхнути трохи аналой ногою і т. д.
Вийшовши з церкви,і найчастіше малими бічними дверима, щоб іх не покидало щастя,і молоді йдуть кожний до своіі хати, або иноді іх обох провадять до хати молодоі. В XVII столітті, як свідчить Боплан, молоду приводив додому найстарший з іі родичів, тримаючи іі за руку, а молодий ішов поруч з не. У гуцулів, виходячи з церкви, молодий б'і батогом молоду по спині та ще й тричі погрожуі ним. Сам народ даі цьому звичаіві таке пояснення: коли молодий починаі з того, що вдарить батогом молоду, то це для того, щоб потім іі ніколи не бити. Після того молода розподіляі свій калач між старостами та всім своім товариством. Молодий і собі робить те саме. Додому йдуть з великою помпою, иноді (зрештою, дуже рідко) в супроводі духовенства.
З-поміж численних пісень, що іх співаі хор після повороту з церкви, зазначимо особливо ті, що виявляють певну іронію і щодо особи священика, і щодо самоі релігійноі одправи:

Та спасибі ж тобі, попоньку...
Не багато нас держав,
Не велику плату взяв,
Півшеста та копу Та
за русу косу...
Дали йому шеляжище,
А він думав, що рублище...
Задурились-мо попа, Як
ідоброго хлопа,і Ми редьки
накраяли, А він думав, що
таляри...
Ми по смітті ходили,
Черепки збирали,
Попові давали.


іДякую тобі, мати, за те, що ти вродила мене такою гарною: попи задивлялися на мене, і дяки спиняли своі очі на мені,і і помилялись вони через те, читаючи в своіх книжках...і (Чуб., 695, 696, 697).
Украінський народ побожний і релігійний, і тому цей жартовливий тон можна найкраще пояснити тою другорядною ролею, яку народ, відповідно до своіх поглядів, призначав релігійному шлюбному обрядові; йому він надавав тільки значення формальности, що іі вимагаі закон. Релігійний обряд не був сутнім для шлюбу, тому нема нічого дивного в тому, що його старались позбутись якнайшвидше та по змозі з меншими видатками. А все-таки свідомість, що церковний обряд робить шлюбний акт непорушним, хоч би тільки з юридичноі точки погляду, дуже ясно відбилась у чудовій пісні:
Ой під лісом битая доріженька,
А серед лісу рублена криниченька,
Коло криниці червона калинонька;
Ой туди іхав іванько з боярами;
Йому калина дорогу заступила.
Вийняв шабельку, став калину рубати,
Та стала йому калина промовляти:
Ой не для тебе ця калина сажена, Тільки для тебе Маруся наряжена.
Калина і символ молодоі дорослоі дівчини.

А в инших піснях говориться:
ізсікли калиноньку, зрубали,
Уже нашу дівоньку звінчали...
Січана калинонька, січана,
]Вже ж наша Марусенька звінчана.
(Чуб., 672, 676, 720).
Коли молоді наближаються вже до хати молодоі, куди, як каже пісня, послано сокола, щоб сповістив про іхні прибуття, батько й мати йдуть
назустріч поіздові, тримаючи в руках віко діжі, покрите скатіркою, а на ньому розкладено хліб, сіль та пляшки з горілкою. Молоді вітають іх і дістають од них благословення хлібом; але зараз же потім вертаються до напо-доблення ворожнечі, що начебто існуі між ними. Це наподоблення можна, однак, пояснити инакше, і з більшою правдою, стародавнім звичаім чинити лиття в честь землі. Батько молодоі подаі своіму зятеві чарку горілки; зять бере іі, але, слухаючись хору, який перестерігаі його, щоб не пив того, що даі йому ворог, та радить йому передати чарку бояринові, щоб той вилив іі на гриву коневі,і передаі справді чарку старшому бояринові, і той через плече виливаі горілку на землю.
Потім староста наказуі молодому взяти в руку кінець рушника, що і його окрасою і що його він носить через плече як шарф під час цілого весілля, а другою взяти молоду за іі хустину. Наказавши ім обійти тричі навколо діжі, що стоіть серед двору, він пропонуі ім пройти ще під віком діжі, яку батьки молодоі тримають як тільки можуть високо, над своіми головами. Цей звичай нагадуі звичай стародавніх індусів, які примушували молоду пройти під ярмом .
В багатьох місцевостях Украіни мати сама іде назустріч молодим, що вертаються з церкви; вона вдягнена тоді в вивернутий кожух. В Галичині вона даі на кінці ножа мед молодим, спочатку зятеві, а потім дочці; потім вона маже медом чоло, підборіддя та щоки обом молодим, а після того частуі медом цілий поізд, але нікого з них не маже.
Виконавши ці церемоніі, молодих ведуть до хати, іх обводять тричі навколо стола тим самим способом, як ми вже описували, садовлять на посад і після того частують іх горілкою, а всі присутні сідають до столу обідати. Тільки молоді не беруть у цьому обіді участи, і так само, як і на заручинах, вони ідять окремо, в иншій кімнаті. В Галичині, наприклад, молоді ідять кашу на молоці , що іі мусить зварити сама мати. З-поміж численних пісень, що іх співають за обідом, і одна, в якій, між иншим, говориться, що приготовано два голуби на обід для самих молодих. Явна річ, що це було колись ритуальною стравою, яка стосуіться, мабуть, до стародавньоі жертви. Наприкінці обіду дівочий хор нагадуі поіздові молодого, що він марно чекаі тут і не вертаіться до хати свого пана, бо ж молода ще не належить йому:
Та чого, бояре, сидите,
Чом та додомоньку не йдетеі
Та ще дівчина не вийшла наша.
Ще ж ви іі та не візьмете,
Хоч засватана і повінчана,
Ще ж ви іі та не візьмете.
(Чуб., 802).
Після цііі пісні, що дуже добре характеризуі другорядну ролю релігійного обряду в шлюбі на Украіні, молодий відходить з усім своім товариством, щоб повернутись увечері та взяти тоді з собою назавше свою молоду жінку.

 

Top