|
Сережки - один із найдавніших і обов'язкових спільнослов'янських видів жіночих вушних прикрас, що широко побутують і нині. У к.ХІХ-п.ХХ ст. існував звичай проколювати вуха й дівчаткам у дворічному віці. Діти носили мідні сережки, а дівчата й молодиці - срібні, позолочені, або золоті, що само по собі було ознаками вікової та соціальної символіки. Форми сережок - дуже різноманітні, але найбільшого поширення набули великі дуті або плоскі сережки у формі напівмісяця /"каблучки", "калачики"/, що були, безперечно, символами місяця /вони його нагадували своєю формою/. На Полтавщині часто зустрічалися сережки - "п'явочки" /"уточки", "метелики", "ягідки", "маківки"/ у вигляді кільця. Усі сережки у вигляді кільця мали символічне значення сонця, магічного оберега, захисника від нечистої сили.
Про давнє походження сережок свідчить і значна кількість повір'їв, пов'язаних із ними. Вони, за народними віруваннями, могли знімати головний біль, а загубити їх вважалося нещастям. Звичай носити сережки тісно пов'язаний із релігійними та етичними нормами поведінки українців: у піст чи під час трауру носили найпростіші сережки у вигляді кільця, у першу шлюбну ніч наречена скидала сережки і т.п. /Николаева Т.Украинская народная одежда.-С.76-77/.
До складу шийних та нагрудних прикрас входили намисто, вироби з бісеру, прикраси з металу.
У Центральній Україні носили багато зразків різнокольорового або червоного намиста, ланцюжки з хрестиком. На Лівобережжі як прикрасу використовували один великий дукач з багато оздобленим металевим бантом /див. Дукач/. На Правобережжі частіше носили три-п'ять невеликих, з'єднаних між собою монет. У побуті гуцулів збереглися металеві прикраси-згарди у вигляді нанизаних хрестиків. Гуцулки носили намисто з різнобарвного венеціанського скла та вироби, плетені з бісеру /силянки, гердани/. Різнокольоровий бісер нанизували на шовкову або волосяну нитку, плели, утворюючи мальовничий геометричний чи рослинний орнамент, що містили у собі відповідну символіку.
|
