Словник символів

Вода

Вода — сей символ розмноження і парування — супроводить всі стадії його, почавши від новорічного, теперішнього йорданського поливання закоханих пар 1 і великоднього обливання та літніх грищ коло води і до весільного акту кроплення водою молодих при вступі до нового двору і обрядового умивання або купання після комори (перед вступом в супруже життя), котре сильно виглядає на форму старого заключування подружжя «у води»

1 Після обіду дівки і парубки йдуть на Ордань і умиваються там свяченою водою: парубки умивають дівок, а дівчата парубків, — «тим паче як котра дівка має собі парубка, то вона заздалегідь підмовить, що як прийде на хрещення, то щоб на Ордані умитися удвох: вона його, а він її, бо та вода, кажуть, така зводна, що як тільки вони умиють одне одного, то обов’язково поберуться. Мат. етн. XVIII, с. 166 (Полтавщина).
2 Кроплення молодих або цілого поїзду водою. — Чуб., IV, с. 428; Мат. етн., X, с. 139.
Умивання молодих на ріці після комори, причім молодий миє молоду, а вона його, і утираються одне одному в пазуху. — Мат. етн., X, с. 100 і 149 (тут вірування, що вона при тім перетворюється в вино, — ще одна аналогія з новорічними віруваннями).
Молода після комори йде по воду до криниці, і тут водою, нею набраною, свахи і бояре обливають одне другого. Потім молода набирає вдруге, і з сею водою старший боярин веде її на хустці (котрої один кінець держить він, а другий — молода) до хати молодого при співі пісень. — Мат. етн., XIX, с. 73.
Молодята разом з старшими чоловіками і жінками бродять у воді; теща тричі обводить невістку у воді, по сім невістка набирає води і кропить своє нове обійстя, а баби співають: «Кропи, невісто, кропи, де крапля води впаде, там стадо волів стане». — ibid, c. 29 (Бойківщина).
По сій доперва церемонії молоді йдуть «на вивід» до церкви. Але інтересно, що подекуди — як от у Переяславщині (Чуб., 591) — ритуальне умивання при криниці заступає собою церковну церемонію. Після комори, коли церква близько, ведуть «скривати» молодих до церкви; коли церкви нема, то ведуть їх «скривати ся» до криниці: накривають молодого і молоду хусткою, вони миються під хусткою і витираються хусткою, що їх накрито. — Чуб., с. 591 — 2.
В зв’язку з сим, мабуть, стоїть порада молодій не журитись своєю долею, а «умитися у криниці і помолитися Богові» (Ой мовив єси, кленов листочку), або така пропозиція:
Є в мене криниця край перелазу,
Та вмиємось, милесенький, обоє разом (Чуб., V, с. 119).

Грушевський Михайло Сергійович. Історія української літератури: В 6. т. 9. кн. — К. : Либідь, 1994. — (Літературні пам'ятки України).

Огонь

Огонь — широко розповсюджений звичай переводити молодих, чи цілий поїзд, через розложений на дорозі огонь уважавсь настільки важним моментом, що не переведена через огонь («не підсмалювана») жінка не вважалася in таnu mariti, у власті чоловіка; він не міг її бити, не мав права затримувати, коли б вона хотіла собі піти від нього, і т. д. 1
З другого боку, до участі в довершенні весільного обряду покликуються таємничі сили домашнього огнища: стіни, що стережуть його, поріг, що відмежовує від чужих, злих сил; огнище-піч і духи предків, що живуть в ній. Обрядовість дуже складна, розгалужена, так що на різних паростях її нема змоги тут спинятись.

Хрест - символ Дерева Життя

Хрест - символ Дерева Життя; "світової осі"; поєднання двох протилежностей; союзу духовного принципу і принципу світу явищ; страждань, муки, боротьби; світла; агонізуючої болі життя; творіння та знищення /символіка розп'яття/; Логоса, Слова, боголюдини; перемоги життя над смертю; перетину Небесного і земного /у християнстві/; спасіння через страждання.
За даними А.Голана, культ хреста був відомий ще у 7 тис. до Різдва Христового в Сірії, Ірані, Турції. У 5-4 тис. до н.е. хрест поширився у Європі. Віддавна хрест був язичницьким символом, який носили на грудях єгиптяни, ассірійці, етруски, індійці, народи Африки, Океанії. Як християнська емблема, причому узаконена церквою, він утвердився лише у 4 столітті н.е.
Вчені називають різні витоки символіки хреста. Найпоширенішими є думки, що він символізував сонце, перехрестя, світове дерево, чотири сторони світу. Існує теорія, що прообразом хреста було схематичне зображення птаха, дерев'яний пристрій для добування вогню /два шматки дерева складені навхрест, які терли один об одного/.
Різні за формою хрести мали й різну символіку. Напр., Андріївський хрест означав союз Верхнього та Нижнього світів, грецький /свастика/ - шлях периферійних сил, розвиток; хрест із півмісяцями на кінцях - чотири фази місяця. Хрест у вигляді літери Т уособлював рівновагу протилежних принципів, був знаком посвячених.
Загальне значення хреста - це поєднання протилежностей: позитивного /вертикального/ з негативним /горизонтальним/, вищого з нижчим, життя та смерті /Керлот Х. Словарь символов... - С.271/.
Головною ідеєю розп'яття на хресті є "переживання сутності антагонізму", агонізуючий біль життя, творення і знищення.
Православ'я тлумачить хрест як "знаряддя рятівної смерті Господа нашого Ісуса Христа, символ Нового заповіту, символ перемоги над смертю, перетину небесного і земного, що знаменує предковічну таїну створення всесвіту" /Наст.кн. - Т.4. - С.725/.
На Україні хрест був зовнішнім знаком приналежності людини до християнської віри, магічним оберегом від хвороб, нещасть. Перед початком кожної справи треба було перехреститися. Це ж саме робили, почувши перший грім, побачивши місяць-молодик та ін. На Гуцульщині вивішували дерев'яні хрестики на воротах, колодязях, дверях як оберіг. "Одночасно виготовляли воскові хрестики, які прикріплювали на всі стіни і сволок у хаті, до хліва, стайні і навіть на роги худоби. На мисках, горщиках малювали крейдою теж хрести, щоб чорти і відьми не могли протягом року зашкодити людині і худобі... З метою відвернення епідемій у деяких селах /в чотирьох його кінцях/ ставили осикові хрести /Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. - С.261-262/.
Поширеним видом орнаменту, вишивки, писанок, культових, обрядових предметів на Україні був саме хрест. Пекли навіть хрестопоклонний хліб, що формою нагадував хрест.
О.Потапенко.
Хустка /хустина/ - символ прихильності, любові; переходу в інший соціальний стан; вірності в коханні; прощання, скорботи; матері; квітучої душі українки.
Колись на Україні хустки вишивалися сріблом, золотом, шовком. Веселкові, мережені, вони символізували квітучу душу, високі естетичні смаки українських жінок.
Водночас хустка символізувала перехід дівчини у владу чоловіка. Заміжній жінці категорично забороняли "світити" волоссям, бо це прирівнювалося до зради. Злочином вважали також зривання хустки з голови жінки.
У середні віки існував добрий звичай: коли козаки вирушали з військом у похід, то кожна дівчина давала нареченому хустину як символ вірності в коханні. У Т.Шевченка читаємо:
Дарувала шиту шовком хустину,
Щоб згадував на чужині.
При сватанні дівчина перев'язувала хустиною руку парубка. Це символізувало згоду на заміжжя /Воропай О. Звичаї нашого народу. - С.317/.
Водночас хустка була символом трауру, прощання. Нею вкривали обличчя загиблого козака:
Дай же, дівчино, хустину,
Може в бою де загину -
Накриють очі темної ночі,
Легше в могилі спочину.
На осідланого коня, якого вели за домовиною козака, теж клали хустину:
Ведуть коня вороного,
Розбиті копита...
А на ньому сіделечко,
Хустиною вкрите.
Протягом століть хустка була на Україні найдорожчим подарунком. Водночас хустина символізувала найдорожче: рідну домівку, матір:
Вона її на люди берегла.
І щось в очах світилося дитинне.
Коли зі схову вносила хустину
І лагідно тулила до чола.
І хата щастям повнилась ущерть
-Бач, угодив, - підходила до люстра -
Така вже ловка. Бережу на люди
Та ще - ти ж, синку, не лякайсь - на смерть.
/Б.Олійник/.

Хліб-сіль

Хліб-сіль - символ глибокої прихильності, поваги; гостинності; братерської дружби; взаємодопомоги; святості; чистоти і благородства намірів; прощання; вічної пам'яті.
Символіка хліба-солі дуже давня. За даними А.Голана, у євреїв існував стародавній звичай перед поселенням у нове житло вносити хліб-сіль. У книзі "Левит" є таке релігійне правило: "Всякое приношение твое хлебное соли солью" /Голан А. Миф и символ. - С.172/.
На Русі-Україні дорогих гостей зустрічали хлібом-сіллю. Вірили, що ним можна зробити друзями навіть запеклих ворогів. У російських царів також існував звичай надсилати гостям хліб-сіль, що символізувало велику ласку.
На думку дослідників, хліб символізував побажання багатства і достатку, а сіль захищала від зловорожих сил.
Найбільшим докором у Стародавній Русі був вислів: "Ти забув мій хліб та сіль". Хлібом-сіллю освячували молодих. Проводжаючи людину на вічний спочинок, клали на домовину саме хліб та дрібку солі. Під час закладин хати під сволок клали саме хліб та сіль. Хлібом-сіллю освячували батьки молодят на порозі хати. У традиційному інтер'єрі української хати /див. Хата/ чи не найголовнішим атрибутом був хліб-сіль на вишитому рушнику. Запрошуючи до столу, господар казав: "Просимо до нашого хліба-солі!", а після застілля гості дякували за хліб-сіль. Розділити з кимось хліб-сіль означало подружитися, побрататися" /Українська минувшина. - С.81/.
І донині в Україні зберігся звичай як знак великої пошани підносити дорогим гостям хліб-сіль на рушнику.
У фольклорі, літературі образ хліба-солі символізував дружбу, взаємодопомогу, любов і повагу. Напр.:
Та коли грім паде на твій посів
І чорний ворон крилами закреше, -
З рядів останніх я рвонуся в перші
І горе поділю, як хліб і сіль
/Б.Олійник/.
О.Потапенко.

Коровай

Коровай - обрядовий весільний хліб, поширений серед багатьох слов'янських народів. Коровай символізував гідність, достаток, красу молодих на весіллі. Ще й досі при виготовленні короваю дотримуються звичаїв, що йдуть з глибокої давнини. Коровай, як символ завершеності аграрного року, випікали й на обжинки: разом із обжинковим снопом він є одним із найважливіших символів-атрибутів свята Врожаю і майбутнього достатку.
До найважливіших весняних обрядових хлібів належить паска, яку готували до Великодня. Паску обов'язково святили у церкві разом із крашанками та іншими стравами святкового столу. Паску наділяли магічними властивостями, їй приписували цілющу силу. Паска мала символічне значення Бога, єднання людей із вищим розумом, слугувала обереговим знаком перед силами зла /Українська минувшина. - С.80-81, 103-108/.
Досліджуючи символіку староукраїнських свят - Різдва, Щедрого вечора, К.Сосенко відзначає, що весільний коровай, пасхальне печиво, два або три святочні пироги - це символи астральної тріади: місяця, сонця і зорі або місяця, сонця і Господа. Про це свідчать весільні пісні до короваю, щедрівки, колядки, веснянки. А "гільце" на короваї - це символ райського дерева, на якім появилася астральна тріада як символ першої рідні. До речі, ідучи на весілля, люди несли господарю два хліби /символи сонця і місяця/, а господині несли по мисці білої муки /простежується подвійна символіка - ясність білої муки, округлість миски/.
Особливою стравою українського народу були пиріжки. Готували пиріжки із різноманітною начинкою: м'ясом, рибою, грибами, сиром, горохом, капустою, маком, яблуками та ін. Особливо популярними були пиріжки з калиною.
Це символічна страва, що поєднана з культом місяця і формою нагадує півмісяць або серп місяця. Особливу символіку містили пироги з маком - це подвійний символ місяця й зорі. А зоря та місяць - це символи росту й плодючості /Сосенко К. Різдво-коляда. - С.141-142/.
Хліб в Україні-Русі в давнину мав надзвичайну шану й вважався святим. Він був символом святості, радості, щастя, здоров'я та багатства. Люди вірили, що з хлібом у домі присутні добрі душі - Лада, що хліб-урожай посилає сонце, а на нивах в житі, у снопах живуть святі душі.
Вважалося, що хліб треба пекти в жіночий день, найкраще у п'ятницю. За давнім звичаєм у цей час у сім'ї не повинно бути ні сварок, ні прокльонів, бо "од усмішки хліб розкішний сходить". Хліб починали їсти тоді, коли всі зберуться за столом. Першу скибку куштував господар. У селі не поважали жінок, які не вміли пекти хліб. Не можна було перевертати хлібину догори, бо перевернеться лад у хаті /Килимник С. Український рік... - С.481/.
Л.Кожуховська.

Хліб

Хліб - символ добробуту, гостинності, хлібосольства; обрядовий знак; символ культурних, первісних здобутків; астральної тріади; місяця, сонця, Господа; людського життя; святості; радості, щастя; здоров'я та багатства.
Здавна народ України славився своєю гостинністю, бо "веселий гість - дому радість". Споконвіку на столі, застеленому барвистим, вишитим рушником, лежав хліб, а поруч нього сіль, які завжди для українців були святинею. Хліб - найвиразніший, найпопулярніший атрибут слов'янського харчування. "Хліб - усьому голова", "Хліб та вода - козацька їда", "Без хліба - суха бесіда" - таких прикладів української народної мудрості можна наводити безліч. Хліба споживали завжди багато, бо харчування в цілому було низьким за калорійністю. З хлібом їли й рідкі страви, й картоплю, й навіть кашу.
До найдавніших видів хліба можна віднести прісні коржі. Але улюбленим повсякденним святковим та обрядовим хлібом в Україні був учинений хліб. Пекли його у добре розпаленій печі на черені, підкладаючи під хлібини капустяне листя. В Україні завжди віддавали перевагу життєносному хлібові, що мав символічне значення життя, роду, сім'ї. За звичаєм, випічкою хліба займалися жінки, тіста не могли торкатися люди, що обмивали покійних, колії. Хліб здавна є символом добробуту, гостинності, хлібосольства. Протягом віків в народі вироблялося ставлення до нього як до священного предмета. Крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося не доїсти шматок хліба, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти. Хліб - один з найдавніших і найважливіших символів української обрядовості. При цьому його утилітарна функція відходить на другий план, а приорітетною стає знакова, символічна. Так, усі різновиди весільного печива виражали ідею єдності родини, міцності шлюбу, продовження роду, благополуччя й злагоди в сім'ї. Чільне значення мав хліб у родильній та поховальній обрядовості, без нього не обходилося жодне календарне й трудове свято. Традиції, пов'язані з хлібом, який уособлює повагу до праці, кращі моральні засади взагалі продовжують жити й сьогодні.
В Україні існувало багато видів обрядового хліба, який приурочували до різних дійств та свят. Сюди слід віднести верч - весільний обрядовий хліб, різновид колача. Ним обмінювалися на весіллі родини: молодий привозив верч для тещі, а молода - для свекрухи. Дивень - обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням колачеві. Його виробляли з плетінки втроє чи вчетверо, а потім молода дивилася на молодого, звідки, очевидно, й походить його назва. Жайворонки - печиво, що випікали на свято Сорока святих. Їх пекли 40 штук, їли протягом дня, причому обов'язково діти. Вони бігали по селу, підіймали вгору "пташок" і промовляли нехитрі заклички. За повір'ям, ці дії прискорювали повернення птахів із вирію, тобто початок весни. Це обрядове печиво символізувало весну, зустріч із рідною землею, гостинність, відродження природи.

PrettyWoman.dn.ua