|
Страница 3 из 4
Селяне Украіни, каже Боплан (Beauplan), що одвідав цю краіну в першій половині XVII століття, "мають право і привілей, у певних випадках, якщо вони це можуть, викрасти з танцьовних зборів дівчину, хоч би вона була й дочкою іхнього пана; але це треба зробити з такою зручністю і так влучно, щоб це цілком удалося (бо инакше він загине) і щоб селянин міг втікти до лісу...; якщо він зможе там перебути двадцять чотири години, захований так, що його не можуть знайти, то справу з умиканням дівчини (rapt) припиняють; якщо дівчина, що він іі вкрав, хоче вийти за нього заміж, то він не сміі вже ій відмовити, не втративши за це життя... Викрасти дівчину силою, втекти з нею на очах зібрання і не бути зловленим - на це треба добрих ніг, це дуже тяжко, коли нема умови і згоди з дівчиною"|.
В певних місцевостях Болгаріі (Кюстенділ) умикання дівчат буваі навіть і тепер і становить одну з форм шлюбу (влачени моми), так само як отмица у сербів.
Крім того, Боплан описуі ще одну форму шлюбу. Про неі, здаіться не згадуіться в инших джерелах украінськоі історіі і навіть існування іі через відсутність чогось подібного в сучасному житті цііі краіни, могло б здаватись цілком сумнівним, коли б не було дуже подібноі форми шлюбу в Болгари. "Отже, там,- каже він,-всупереч порядкові та звичаям усіх народів можна бачити, як дівчата домагаються кохання від парубків, що ім сподобались; забобони, що існують серед них і що іх вони додержують дуже точно спричиняються до того, що дівчата досягають своіі мети, і більше певні в тому, що досягнуть, ніж парубки, коли ці останні зі свого боку иноді роблять заходи досягти того самого; ось як вони це роблять: закохана дівчина іде до хати батька хлопця (якого любить), вибираючи для цього такий час, коли сподіваіться застати там разом батька, матір та парубка (son serviteur), і каже, входячи до хати: "помагай-біг" (Pomagabog), що значить те саме, як сказати - благослови вас, боже,- бо це звичайне в них привітання, коли входять до іх дому; сидячи в хаті, дівчина вітаі того, хто вразив іі серце, в таких виразах: "іване, Хведоре, Дмитре, Войтеку (Woitech), Микито,- цебто вона його зве на ймення одним з тих імен, що тут дуже поширені,- пізнаю по твому обличчю певну добродушність твою, що ти будеш керувати й любити свою жінку, а твоя цнотливість (vertu) даі мені надію, що ти будеш добрим господарем (Dospodarge); ці добрі якості твоі спричинилися до того, що я тебе низенько прошу взяти мене за жінку"-сказавши це, вона звертаіться так само до батька й до матері, низенько просячи іх погодитись на шлюб; і коли вона дістаі від них одмовлення чи якусь образу, що він ще дуже молодий і нездатний до шлюбу, вона ім відповідаі, що вона не піде звідти доти, поки не звінчають іі з ним, поки він та вона живі будуть; після цих слів дівчина намагаіться і стоіть на своіму, що вона не піде з хати, поки не досягне того, чого прагне; через кілька тижнів такого домагання батько й мати примушені не тільки погодитись, але також і намовляти свого сина дивитись на дівчину добрим оком, цебто як на дівчину, що маі стати йому за жінку; так само і хлопець, бачучи, що дівчина стоіть на своіму, починаі вважати іі за ту, що колись стане господинею його волі, і тому уперто просить свого батька та матір дозволити йому кохати цю дівчину... і батьки мусять дати свій дозвіл, бо викинути дівчину з хати - це значило би образити весь іі рід... а також вони не можуть використати в цій справі спосіб примусу чи сили, бо підпали б... гніву та карі з боку церкви, що дуже сувора в цих випадках...".
Ця форма шлюбу існуі дійсно ще в Болгаріі, де вона відома під назвою пристанки. Дівчина приходить до жениха, несучи з собою весь свій невеликий багаж, і сідаі коло вогню, коли батьки парубка висловлюють згоду іі прийняти, запрошуючи іі сісти поруч з ними; в противному разі молоді йдуть до якого-небудь родича і зостаються в нього аж доти, поки батьки не заспокояться од свого гніву.
|
