Громадська організація молоді обох статей. Товариства. Сходини. Досвітки та вечорниці. Спільне лежання. Сватання. Церемонії та наподоблення. Пов'язані свати. Обмін хлібом.? Пробні ночі.

При вивченні шлюбних обрядів українців насамперед нашу увагу зверта? на себе громадська організація молоді обох статей, що своїм характером переносить нас у найдавніші часи. Парубки з одного боку, а дорослі дівчата з другого становлять два товариства, правильно організовані: парубоцьку громаду й громаду дівоцьку. Кожне з цих товариств ма? свого вождя в особі отамана чи отаманки, яким надано певну владу: вони репрезентують свої громади, провадять усі справи, залагоджують сварки тощо. Кожна громада ма? свою продовольчу касу, що склада?ться з регулярних внесків усіх членів і ма? задовольняти, з одного боку, релігійні потреби, а з другого ? служить для організації розваг та сходин. Парубоцька громада, що до неї ніхто не може належати без проголошеної згоди всіх товаришів, організу? колядки, цебто хор, що повинен виконувати на Свят-Вечір та на перший день Різдва, ходячи від хати до хати, дуже стародавні пісні, часто цілком поганські. Після співів роблять збір грішми та продуктами; частина цього збору йде на спільну жертву свічок до церкви, а решта ? на купівлю ласощів та горілки для бенкетів, що їх організація лежить на обов'язку дівчат. Парубоцька громада ма? також обов'язок щорічно вирубувати лід на річці в формі хреста для релігійної церемонії свячення води на Водохреща. Дівоцька громада ма? за свій спеціальний обов'язок організувати нічні сходини, літом надворі (улиця), а зимою ? в хатах (вечорниці та досвітки). На гроші зі спільної каси купують свічки чи гас, а крім того, кожна дівчина приносить з собою що-небудь зі споживи: муку, яйця, сир, иноді навіть курку на юшку. Посходившись, дівчата починають працювати: прядуть і при тому співають. Пану? лад і цілковитий спокій, аж поки зненацька не з'явля?ться юрба парубків у супроводі музик та з пляшкою, а то й двома, горілки. Співи перериваються, починаються танці, потім готова вечеря, - сідають до столу. Але отаман та отаманка не сидять за столом,? вони повинні обслуговувати товариство. Нарешті, удосвіта стелють солому на долівці, вимащеній глиною, свічки майже згасли, і все товариство ляга? на імпровізовану солом'яну постіль, постіль спільну, і серед сміху та жартів засина? невинним дитячим сном... А коли трапляються винятки, то це бува? дуже рідко, мабуть, значно рідше, ніж у високому ?товаристві?, де так пристойно розлучаються після сходин та балів...
У всякім разі, ці звичаї не можуть здаватися дивними етнографам, бо ж вони ?, як і всякі инші звичаї, пережитками та являють собою цілком припустне наподоблення того, що чинилось колись, у дуже давню епоху, на ?грах?, що про них говорить літопис. Самі ці товариства ? парубоцька та дівоцька громади ?не що инше, як уламки того, що ми знаходимо ще тепер в майже незайманому вигляді на островах Пало, в населення Віндія, у хондів, у дегуангів, ураонів, купуїрів тощо, де хлопці та дівчата живуть у спеціяльно збудованих для того хатах ?? (парубоцька та дівоцька хати), поки візьмуть шлюб, і користуються здебільшого повною волею щодо вза?мних відносин. Саме на вечорницях та досвітках і відбува?ться вза?мне знайомство обох статей, що кінча?ться формальним признанням в коханні й пересправами між батьками обох сторін.

! Слід іще зробити таку увагу. На Україні право вибирати собі дружину цілком визнане за дівчиною. Західня Росія так само вступила на цю путь.
?У всякім разі, в обох цих країнах вважають конечним формально запитуватись молоду, чи вона згоджу?ться на шлюбну пропозицію, а в Великоросії,
? як це свідчить проф. Сумцов, батьки по своїй волі розпоряджаються долею сво?ї дочки. Часто навіть у шлюбних піснях молода наклика? кару божу на
своїх батьків за те насильство, що вони доконали над нею.

?
Сватання
? це вже перший акт шлюбних церемоній, і відбува?ться воно згідно зі стародавнім ритуалом; на самому вже початку цього ритуалу ми знаходимо сліди найдавніших форм шлюбу, як-от умикання та купівля молодої, що відбува?ться нині тільки як наподоблсння того, що колись було в дійсності.
Парубок, що хоче женитися, та його батьки призначають посла, вибраного з-поміж членів родини, найчастіше ? дядька (ласкаво просимо читача пригадати собі ролю, що грав дядько в стародавній родині матріярхального споріднення, а також пам'ятати, що в примітивній мові арійців не існувало спеціяльного терміну для означення дядька з батьківського боку і що всі слова для означення батькового брата трапляються тільки в ріжних галузях арійської раси). Иноді навіть цей посол ? особа чужа; у всякім разі це людина поважана за розум та красномовність. Йому додають ще одну особу, і ці два посли дістають доручення просити згоди на шлюб з дівчиною, що з нею парубок хоче побратися... Ці свати, старости (в деяких місцевостях посли), батьки, дивоснуби,? дуже рідко ними бувають жінки, свахи,? палицями в руках, що е емблемою їх титулу послів , з хлібом , сіллю та пляшкою горілки, в супроводі жениха та його дружка чи старшого боярина (в деяких місцевостях дружба або маршалок, що ма? на ознаку сво?ї функції батога в руці) ідуть до батьків дівчини. Наблизившись до хати, стукають у вікно і розказують про свою довгу подоріж та про близьку ніч, що примушу? їх просити гостинности. Тоді мати молодої, звичайно, дуже добре знаючи, в чім річ, висила? дівчину з кімнати і, вдаючи, що прийма? гаданих подорожніх як невідомих їй людей, розпиту? їх, щоб дізнатися, хто вони такі. (У випадку, коли дівчина не ма? матері, запрошують родичку або якусь иншу особу, що перейма? ролю матері). Діставши потрібні відомості і завваживши батькові, що гаразд дозволити ввійти потомленим подорожнім, ?бо ж не які-небудь жиди, а цілком людські ?стоти?, послів пускають до хати. Жених, що зоста?ться з своїм дружком у сінях, почина? шукати свою суджену і досяга? того зовсім легко. Після того як старости ввійшли до кімнати та проказали звичайні привітання, один з них витяга? з сво?ї торби хліб і, поцілувавши його, переда? голові дому. Той, поцілувавши й собі хліб, кладе його на стіл; після того старости розпочинають довге оповідання про полювання на куницю, як вони на ньому були в товаристві свого князя, як та куниця втекла од них та заховалася у дворі ці?ї господи, ? тому вони мусіли прийти сюди, щоб відшукати куницю і забрати її з собою.

Тоді їм докоряють, що вони порушили гостинність, яку їм виявлено.
Запідозрюють їх, що вони розбійники, і навіть,? уже за наших часів,? питають у них пашпорт і разом із тим пропонують їм іти собі звідси геть по-доброму. Старости на цс відповідають, що в них е ще резерв з хоробрих козаків; після того кличуть жениха з його товаришем, дружком, які входять до хати і тягнуть за собою дівчину, удаючи, ніби ведуть її силою. Потім свати звертаються до матері, одверто пропонуючи їй, щоб дала згоду на шлюб. Мати відповіда? нерішуче, посилаючись на батька, що зі свого боку зверта?ться до дівчини, питаючись її, чи вона хоче прийняти цю пропозицію. Увесь час, поки трива? ця сцена, дівчина стоїть коло печі (наче шукаючи охорони коло цього родинного вівтаря, резиденції богів домашнього огнища) та, відчуваючи велику тугу, колупа? піч кінцем нігтя. Чемність вимага?, щоб і жених мав смутний вигляд; йому годиться стояти в кутку, де ставлять коцюби, віники тощо, цебто коло дверей; він також колупа? там земляну долівку палицею. Якщо дівчина да? свою згоду і, само собою, коли батьки ухвалили це, дівчині наказують принести рушники, ?щоб пов'язати цих чужинців, що прийшли нас грабувати?. Дівчина приносить рушники, що сама вишивала, і прикраша? ними старостів на кшталт шарфа, перев'язуючи їх через плече, а жених діста? од неї вишивану хустку, яку вона затика? йому за пояс. Иноді, перед тим як заткнути хустку за пояс, молода тричі протяга? її під поясом згори вниз.
Після ці?ї процедури та після того, як дали старостам рушники й хліб,? свій, а не той, що принесли старости (поворіт хліба, ?до його принесли старости, означало б відмову, яку також символізують ще даруванням гарбуза),? згода вважа?ться за доконану і дану, так би мовити, офіційно. Тоді старости проголошують, що вони хотять покінчити все миром, і, вийнявши з сво?ї торби пляшку горілки, пропонують її як викуп. Всі сідають за стіл і починають пити, запросивши також на цей бенкет своїх ближчих сусідів.
Ці звичаї, що прямо наподоблюють умикання молодої і потім мирне полагодження справи, трохи варіюються в ріжних місцевостях. Иноді сам батько жениха йде просити віддати дівчину за його сина, инодi жених не йде разом із сватами, а зоста?ться вдома, вичікуючи результату їх місії; свати оповідають не про куницю, а про лисицю тощо. А то ще иноді залишають наподоблення умикання і починають пересправляти просто про купівлю, вживаючи найархаїчніших виразів, як, наприклад: ?Наш бичок хоче до вашої телиці? або: ?Ваша телиця звикла до нашого бичка? і т. п. Разом із тим вони за згоду пропонують платню у формі пляшки горілки, яку свати завше обов'язково приносять з собою. Нарешті, покинувши всю цю крутанину та формальності, просто просять у батьків згоди віддати дочку за парубка, якого вони пропонують.
У всякім разі, після того, як ці церемонії виконано, рушники подано та обидві сторони обмінялися хлібом, справа вважа?ться скінченою, і в багатьох місцевостях з цього часу жених користу?ться правом ночувати в хаті сво?ї нареченої і спати з нею. Це звичай дуже стародавній, добре відомий етнографам, і його знаходять ще в багатьох народів. Він явля? собою тільки пережиток звичаїв, відомих у німців під назвою ?Пробеначте?, існували ці звичаї у багатьох инших народів, а також у деяких диких племен . Однак цей звичай не спричиня?ться до банально'го захоплення чи якого-будь зловживання з боку парубка. Рукопис, що його ма?мо перед собою, показу?, наскільки цей звичай зда?ться людям чимсь звичайним та цілком натуральним і як у цьому разі не може бути й мови про найменший замах на чистоту дівчини. Автор цього рукопису, сам селянин, говорить про це такими словами: ?жених іде ночувати з сво?ю молодою не як чоловік її, а як парубок з дівчиною?. Цей звичай, може, й нині ма? практичний бік; бо иноді бува?, що говорять про молоду перед весіллям: ?Дівка добра і багата, до того... і парубок, що ночу? з нею, каже, що все гаразд?. Але не слід розуміти цей вираз у фізіологічному розумінні ? прикладати його, маючи на увазі чистоту молодої; це просто означа?, що дівчина не ма? жадних фізичних вад.