Почесне місце ? посад. Співи. Гімн про небесний шлюб.

Всі описані досі церемонії ? не що инше, як прелюдія до першої церемонії самого весілля ?до заручин. Заручини мусять відбуватись урочисто, в присутності всіх родичів та запрошених гостей, у супроводі хору, що співа? пісень, яких вимага? народний ритуал, а це вже вказу? на колишній релігійний характер церемонії. Цей хор гра? абсолютно ту саму ролю, що вона йому належала в античній трагедії, чи, краще сказати, в усіх античних релігійних обрядах. В українському весіллі хор зверта?ться то до самого молодого, то до молодої, то до їхніх батьків (особливо до матері молодої), то до старостів, то, нарешті, до всіх присутніх на бенкеті, до народу, стараючись висловити їх почуття та з'ясувати разом із тим значення ритуалу і всіх церемоній, ще докопуються в цьому випадку. На нашу думку, цей хор, безсумнівно, ? пережитком старовинного хору поганського культу.

Заручини
починаються зовсім так само, як і сватання, з тою тільки ріжницею, що тепер батьки молодої, так само як і її подруги, що становлять дівочий хор, зібрані всі в батьківській хаті; молодий приходить туди в товаристві не тільки самих старостів, як на сватанні, але з цілою сво?ю ріднею та з усіма гостями, що він їх закликав. Жіночий персонал ма? назву свах або свашок і становить разом із тим хор з боку молодого. Так само, як і на сватанні, молодого та його товариство спочатку не пускають до хати, але потім, згодом, їх пускають, і тоді старости виголошують промови, наказувані ритуалом, та переводять пересправи, а після того близькі родичі молодої знову пов'язують їм довгі рушники. Свати, а часом і багато хто з-поміж родичів молодого, пов'язані таким способом, жертвують викупне: ставлять горілку та дають молодій та її батькам подарунки, взагалі, не дуже цінні. Иноді, як-от у Новгород-Волинському повіті, молода не бува? присутньою на церемоніях в той момент, як з'явля?ться молодий. Тоді один з родичів молодого, вдягнувши вивернутого кожуха і взявши в руки довгу палицю, уда?, ніби сіда? на коня, а потім, взявши за руку одну з присутніх дівчат, підводить її до молодого, питаючи його, чи це та, що він її хоче взяти. Діставши негативну відповідь, він йому показу? иншу дівчину, і так до кінця. Нарешті він приводить саму молоду . В Галичині, у бойків, староста молодого оповіда? цілу казку; він розказу?, що вони допіру загубили квітку, подібну до ці?ї (тут він показу? паперову квітку, що трима? в руці), та пита?ться, чи нема? тут такої квітки? У відповідь на запитання вводять стару бабу, звичайно свою куховарку, з великим безміном та віником в руках; на голові в неї солом'яний вінок, оздоблений полотном, що спада? до плечей, в зубах вона трима? люльку. Староста молодої (бо ж молода, починаючи з заручин, також ма? своїх старостів та дружок) пита?, чи це не та квітка, що вони згубили. Староста молодого вда?, ніби в-ін порівню? свою квітку з старою бабою, і потім да? негативну відповідь. Тоді йому показують яку-небудь молоду дівчину. Староста проголошу?, що ця йому теж до вподоби, але що це не та сама.

Тоді приводять молоду, що ма? в руках вінок, загорнутий у хустку. В той час, як молодий низько їй вклоня?ться, вона кладе йому на голову вінок поверх шапки,? бо ж із-поміж усіх присутніх тільки молодий зоста?ться в шапці. Тоді старости наказують молодим тричі поцілуватись. Після цього молода двічі маха? вишиваною хусткою, а за третім разом прив'язу? її до пояса .
Після цих церемоній почина?ться урочисте благословення молодих. Дружко, або частіше хатній староста, цебто староста молодої (звичайно це ? дядько чи хтось инший з родини, що йому дають ролю жерця, тимчасом як дружко викону? функції церемоніймейстера), бере в одну руку свою палицю, здійнявши її вгору, а в другу руку хустку, що за її кінці мають триматись молоді. Після того він просить батьків молодої дати молодим сво? благословення. Тим часом молоді, кожний собі, б'ють перед батьками по три низьких поклони, а тоді батьки дарують їм хліб, зложений з двох однакових буханців з'?днаних докупи, а також сніп жита, символ родючости. Принесені загодя з клуні чотири снопи ставлять по кутах хати, і це зветься покрасою.
Після благословення молодих, що ввесь час тримаються за хустку, ведуть за стіл і садовлять на почесне місце ? посад, що призначене для них там, де дві лавки, що йдуть вздовж стін, сходяться в куті хати та де висять образи Христа, Божої Матері та святих. Для ці?ї нагоди сидіння застелене кожушиною. Хор розпочина? тепер свою ролю; луна? пісня, що в ній говориться, як молода сіда? на посаді, як Господь Бог назустріч їй іде, несучи їй щасливу долю та добру родину. Пісня кінча?ться словами, що обов'язують Господа Бога відчинити молодій ворота. Слова иншої пісні дають зрозуміти, що молода блискуче приміщена: янголи сидять коло вікна, а коло дверей сам Господь Бог доброю долею її обдарову?,
В дальших піснях хор дівчат співа? про вза?мне кохання молодих тощо. Одна з цих пісень,? мабуть, одна з найархаїчніших,?- належить, без жадного сумніву, до найдавнішого культу; в ній молоді уподоблені до небесного подружжя ? Місяця та Вечорової Зорі, а їх батьки ? до батьків всесвіту ? неба та землі:
Слала зоря до місяця:
-?О місяцю, товаришу,
Не заходь ти раній мене;
Зайдемо обо? разом,
Освітимо небо й землю,
Зрадуеться звір у полі,
Враду?ться гость у дорозі! ?
Слала Мар'я до ?ванка:
-?Ой ?ванку, мій сужений,
Не сідай ти на посаду,
На посаду раній мене;
Сядемо обо? разом,
Звеселимо ми два двора:
Ой первий двір ? батька твого,
А другий двір? батька мого.

Як відомо, у стародавніх індусів рецитація гімна Surya, де говориться про шлюб Місяця з Сонцем, була частиною шлюбного обряду.
Після бенкету в супроводі великої кількости пісень, що в них висловлюються ріжні побажання молодим, а молодій особливо бути багатою, як земля, та здоровою, як вода, молоді йдуть танцювати. їх виводять із-з столу таким самим способом, як заводили сідати, цебто даючи їм обом, або принаймні хоч самій молодій, в руки кінець хустки, що її за другий кінець трима? староста. Українські етнографи ріжно поясняють цей звичай вести таким способом молоду чи обох молодих. Коли порівняти цей звичай з тими звичаями, що ми їх знаходимо у болгар, то можна спинитись на одному цілком раціональному поясненні, що вражаюче впада? на очі. У болгар прив'язують кінці двох хусток до пальців обох рук молодої, а другі кінці тримають особи, що ведуть молоду так, ніби вони її тягнуть. У Великоросії в Архангельській губернії перед од'їздом молодої до церкви батько її бере її за хустку, веде так до жениха та відда? йому її; таким самим способом поводяться й після шлюбного обіду, коли віддають молодому молоду: прив'язують кінець рушника їй до руки та передають її таким способом чоловікові. Явна річ, що це не що инше, як просто наподоблення чину умикання чи продажу, яке було додане до якоїсь ще стародавнішої церемонії, де хустка грала ролю міфологічного символу.
Після танців сідають всі до столу в тому самому порядку, обмінюються дарунками, співають пісень; після того, призначивши остаточно день самого весілля та умовившись спеціяльно щодо кількости та якости дарунків і до ріжних подробиць економічного боку шлюбу, розходяться. Жених зоста?ться спати з молодою, і на цей раз сама мати дівчини, його майбутня теща, стелить їм постіль, визнаючи тим самим право жениха з цього часу зоставатися з її дочкою.