Весілля на Лемківщині

Крізь буремні віки, крізь лихоліття, війни і революції, крізь усі історичні злигодні, якими так багата історія Лемківщини, проніс її народ свої весільні традиції, звичаї, обряди та пісні. Весілля, що подекуди відлунює сивою давниною, є важливою складовою частиною духової культури лемків. У ньому знайшли відображення не тільки погляди на шлюб, родину та родинні стосунки на відповідному історичному етапі, але й розкрився характер народу, його світогляд.
Багато спільних рис єднає лемківське весілля з українським традиційним класичним весіллям. Однак постійна відірваність лемків від інших східнослов'янських племен сприяла як збереженню старослов'янських архаїзмів, особливо у весільних піснях, так і появі деяких відмінностей, що властиві лише лемківському весіллю.
Музичний фольклор Лемківщини, зокрема його весільна обрядовість, досліджені лише частково. Це сталося через низку об'єктивних причин. Музичний фольклор може повноцінно розвиватись лише за умови, коли його носії живуть в автохтонному середовищі. Різка зміна звичних умов і способу життя народу приводить до незворотних змін у його музично-поетичному мисленні і, як наслідок - до поступового, але повного занепаду музичного фольклору.
Депортація основної частини населення Лемківщини упродовж 1945-1946 років до східних областей УРСР і наступна злочинна військова акція "Вісла" 1947 року з виселенням решти українців-лемків до "повернених земель" (північно-західних областей повоєнної Польщі), що була не чим іншим, як етнічною чисткою з метою їх швидкої асиміляції і остаточної ліквідації основної української етнічної території на теренах Польщі, призвели до того, що лемки втратили не тільки свою етнічну єдність, але й етнічну самобутність. Розсіяні маленькими групками по декілька родин як в Україні, так і в Польщі, лемки були позбавлені того ґрунту, на якому протягом віків зростав їхній фольклор, і швидко асимілювались. Культура лемків, особливо їхній багатий музичний фольклор, зазнали непоправних втрат.
До виселення лемків із прадавніх земель тривав процес поступового нагромадження етнографічного матеріалу про них як у польських, так і в українських виданнях. Були опубліковані записи весільних звичаїв лемків з текстами весільних пісень (без нот), популярні і наукові збірники лемківських народних пісень, серед яких подані й весільні. Після розпорошення лемків цей процес був загальмований. За радянських часів в Україні лише епізодично з'являлися обробки лемківських народних пісень, зрідка публікувалися популярні збірники пісень різних жанрів. Однак весільна обрядовість лемків не вивчалася, музичного запису лемківського весілля у всій своїй діалектичній єдності як складного комплексу традицій, звичаїв, обрядів, вірувань, дій, пісень, ігор і танців, в якому було б показане поетичне слово народу в його музичному втіленні та драматична дія, ще не опубліковано.
У літературі лемківське весілля висвітлене надзвичайно бідно. Істотним недоліком усіх відомих нам записів лемківських весільних традицій, звичаїв та обрядів є повна відсутність нотного запису пісень, що виконувалися під час весілля.

Деякі автори (Олексій Торонський, Володимир Хиляк, Дмитро Качор), окрім того, не вказують місця запису та часу, коли він був зроблений.
Однією з перших праць, присвячених описові весілля в Галичині, була книга Йосифа Лозинського  Рускоє весілє 1, що вийшла 1835 року в Перемишлі польським алфавітом. У книзі використано як опубліковані раніше матеріали, так і оригінальні записи, раніше не публіковані. Це стосується як фольклорно-пісенних творів, так і описів обрядів, дій, ритуалів, символіки і атрибутики народного весілля, коментарів, пояснень. У передмові автор зазначає, що для накреслення картини українського народного весілля послужили йому особливо дві праці -книга Лукаша Ґолембйовського про звичаї і повір'я польського люду і збірка українських та польських народних пісень з Галичини, видана Вацлавом з Олеська (Вацлавом Залеським)2. Автор намагався, за його словами, пізнати обряди і пісні українського весілля у різних місцевостях і переконався, що принаймні щодо головних обрядків і пісень всюди тим же способом весілля ся відправляє3. Використовуючи фактологічні моменти і текстові вибірки з інших праць, Й. Лозинський подає докладні посилання з відповідним зазначенням їх сторінок. На     оригінальному     матеріалі     побудовано етнографічний опис народної весільної обрядовості, пояснення і ремарки до пісень. Власні авторські фольклорні й етнографічні записи складають основну частину книжки Рускоє весілє.

Йосиф Лозинський не залишив прямих вказівок місця запису весілля. Однак можна припустити, що його записи охоплюють порівняно невелику територію правобережного перемишльського Надсяння. Це підтверджується, окрім біографічних відомостей, добре переданими в тексті весілля особливостями місцевої народної говірки. Проте він не обмежився тільки місцевістю своїх основних спостережень, але й скористався відомостями про весільні звичаї і обряди з інших місць, зокрема й Лемківщини. Про це свідчить згадка про село Крампну Ясельського повіту і опис звичаю посилання дівчиною сватів до парубка, якого вона хоче взяти до себе в прийми, що побутував в окремих околицях міст Сянока та Ліська на Лемківщині.

Автор Руського весілля подав найдокладніший і найповніший на той час опис українського народного весілля. У ньому детально зафіксовано структуру весілля, характерні для досліджуваної місцевості традиції, звичаї та обряди, подано тексти весільних пісень з посиланням на те, хто, коли, за яких умов і обставин їх виконує.
Й. Лозинський детально описав довесільні звичаї - зальоти і заручини, домовленість про віно, підготовку до весілля, запрошення, охарактеризував весільні дружини молодого і молодої, чини дійових осіб і виконавців весілля, весільні обряди у молодої і молодого, зокрема, розплітання коси молодої, приготування короваю, сідання на посаг, благословення молодого і молодої, прощання молодої з подругами - посиранки, посилання молодою сорочки для нареченого, прихід молодого до молодої, виряджання молодят до вінця, забава в корчмі після вінчання, частування короваєм, прощальна вечеря і танець у молодої, відхід молодої до молодого, зустріч із свекрухою, чепчини або пов'язани, відвідини молодого подружжя родиною молодої. У Руському весіллі
Й. Лозинського є рідкісні, не зафіксовані іншими дослідниками моменти, як наприклад, прихід на поклін до поміщика з короваєм та іншими подарунками, обдарування економа, комісара.

Серед пісенного матеріалу особливо багаті і своєрідні коровайний, посажний, посиранковий, дівоцький, старостинський, боярський цикли. Не менш цікаві і своєрідні пісні, що співаються під час готування сорочки для молодого, вечері у молодого, прибирання молодої і виряджання до вінця, зустрічі дівчат зі свахами, посаду молодят, проводів молодої з рідної хати і її зустрічі зі свекрухою, чепчин, застілля молодої з приносними і старостінами.

Записи Лозинського походять з достовірного джерела. Вони зроблені за словами автора, як на основі його власних спостережень, так і від людей, що добре знали весільний обряд і його пісенний репертуар, часто були його учасниками і виконавцями. Як відзначає упорядник українського видання Руського весілля Й.Лозинського Роман Кирчів оригінальність і багатство вміщеної у книзі інформації про народну весільну обрядовість і повнота репертуару текстів обрядових пісень визначають її як справді цінну пам'ятку української етнографії і фольклористики, цікаве і своєрідне для свого часу явище у слов'янському народознавстві 4.

Перші відомості про весільні звичаї лемків знаходимо у праці Олексія Торонського Русини-лемки, опублікованій у "Зорі Галицькій" за 1860 рік 5. Серед повідомлень автора про географічне положення, історію Лемківщини, характер життя і побуту її мешканців, особливості їх говірки, одягу, знаходимо його спостереження над музичним фольклором лемків та деякими обрядами і звичаями, пов'язаними з весіллям, хрестинами, похоронами. Відзначаючи музичну обдарованість лемків і роль пісні та гри на народних інструментах в їх житті і побуті, О. Торонський, однак, помилково зараховує всі пісні, що співаються під час роботи, танців та відпочинку, до словацьких на тій підставі, що в них зустрічаються словацькі слова і оспівуються предмети словакам ближчі, ніж русинам 6. Потім автор подає 13 весільних пісень, відзначаючи їх давність та відсутність чужих впливів. Не ставлячи собі за мету глибоке дослідження лемківських весільних обрядів та звичаїв, О. Торонський висловлює побажання зібрати всі пісні та обряди лемків і зробити повний опис весілля.

Такий опис лемківського весілля і було здійснено Олексієм Торонським та опубліковано 1878 року Яковом Головацьким у праці Народныя песни Галицкой и Угорской Руси під назвою Весільні пісні (весільны співанки) 1. Однак сам запис, на наш погляд, було зроблено значно раніше від року публікації, напевно на початку 1860-их років. По це свідчить, зокрема, включення до нього всіх 13 весільних обрядових пісень, наведених у згаданій вище праці Русини-лемки. Автор зазначає, що весільні пісні або ладкання зібрані у лемків, горян сяніцького повіту..., що проживають між ріками Вислоком і Вислокою. Більш точно місце запису можна встановити за назвами містечок і сіл, які згадуються у весільних піснях. Це містечко Тилява, звідки, як видно зі сценарію весілля, походила молода і село Завадка Риманівська, де проживав молодий.

Весільний обряд автор ділить на три розділи:
І. Спросини;
ІІ. Руковини;
ІІІ. Саме Весілля.

Спросини (сватання) і руковини (заручини) належать до передвесільної частини. Автор подає їх опис, зазначаючи, що під час сватання та заручин жодних пісень не співають. Саме весілля автор ділить на 5 розділів: у молодої, у молодого, молодий зі сватами у молодої, вінчання, після вінчання. У свою чергу деякі розділи мають свої підрозділи. Саме весілля супроводжується 87 весільними обрядовими піснями.

У 1871 році була опублікована праця Володимира Хиляка Весільні звичаї у лемків 9, в якій вперше зроблена спроба описати весь хід лемківського весілля. Автор виділяє 8 окремих розділів: освідчини, обзорини або оглядини, спросини або руковини, весілля, чепчини, придани, сващини, одвідини. Перші три розділи належать до передвесільної частини, наступні три - до власне весілля і два останні - до післявесільної частини. Передвесільна частина не супроводжується піснями, тут подані лише короткі відомості про весільну дружину молодого, стисло описані обряди освідчин (сватання) та руковин (заручин).

Більш детально описане власне весілля, що складається з трьох основних розділів, названих автором Весілє, Чепчини, Придани. Усі три розділи основної частини весілля супроводжуються весільними обрядовими піснями (38 текстів пісень, причому автор зазначає, що це тільки деякі з тих, які звучать упродовж весілля).
На жаль, Володимир Хиляк не вказує місця запису весілля, однак можна з великою імовірністю припустити, що воно записане у Горлицькому повіті (напевно, у селі Бортне, де автор понад 20 років служив священиком, та навколишніх селах).
Про це свідчить як характер весільного обряду, так і тексти весільних пісень (мелодій не подано), більшість з яких майже точно збігаються з тими, що записані нами через 100 років у цьому ж районі.

Заслуговує на увагу Лемківский співанник у двох випусках Дмитра Качора 9, шкільного вчителя із села Бодаки Горлицького повіту. Другий випуск цього співаника (Весілє) є стислим описом лемківського весілля, як воно відбувалось у селах Бодаки, Боднарка, Бортне, Вапенне, Преґонина, Пстружне, Розділля та інших селах Горлицького повіту, де автор збирав народні пісні.
У своєму Співаннику Дмитро Качор наводить 123 весільні обрядові пісні, зазначаючи, що вони представляють родинне життя лемків в його найдавніших звичаях... і яко пісні обрядові мають драматичну акцію, в котрій беруть участь молодий, молода, отец, мати, староста, маршалок, свашки і підстарости 10. Пісні коментують цю акцію, тобто хід весілля. Саме весілля описано дуже скупо - кожного разу одним-двома реченнями. Основне місце займають пісні, що цілком відповідає назві збірника. Далі він виділяє такі чотири розділи: У молодої, По шлюбі, У молодого, Придани.

Останньою опублікованою працею перед депортацією лемків із північної Лемківщини було Українське весілля на Лемківщині Івана Буґери 11, священика села Милик Новосандецького повіту. Запис, датований листопадом 1934 року, проведено, очевидно, не тільки в селі Милик, айв інших, сусідніх селах, назви яких зустрічаються у текстах пісень (143 весільні обрядові пісні, мелодій не подано).
Українське весілля на Лемківщині І. Буґери складається зі вступу, 15 розділів:
Зальоти,
Дружбівський танець,
спрошування гостей і плетення ріщки,
Весілля перед шлюбом у молодого,
Молодий в дорозі до молодої,
Молода збирається до шлюбу і приготування в домі молодої до прийняття молодого, Молодий прибуває до молодої,
Гостина у молодої - молодята вибираються до шлюбу,
Молодята йдуть до шлюбу,
Забобони та вірування, що їх прив 'язують до шлюбу,
Молодята вертають від шлюбу,
Гостина в молодої по шлюбі,
Молода йде до молодого,
Весілля в молодого по шлюбі,
Зачіпчини молодої, Придани,
а також  закінчення і додатку.

На Лемківщині весілля справлялись у будь-яку пору року, але як і всюди в Україні, - найчастіше восени після закінчення основних польових робіт та на масниці (масляну) 12. Планувалось весілля таким чином, щоб головні його події не потрапляли на дні тижневого посту (середу і п'ятницю). Тому найчастіше весілля починалось у п'ятницю після заходу сонця, коли піст уважався закінченим і завершувалось до сходу сонця у середу, коли піст ще не починався. Але цього правила не завжди дотримувались. Весілля могло починатись і закінчуватись і в інші дні. Усі найважливіші події починались і здійснювались у масні (щасливі) дні тижня - вівторок, четвер, суботу.
Традиційне лемківське весілля має форму драми, яка складається з двох дій з прологом і епілогом. Кожна дія розпадається на окремі сцени, які можуть мати місцеві відміни. Весілля може починатись у різні дні тижня, тривати різну кількість днів. Є відмінності в обрядових церемоніях, типах співів, тематиці пісень тощо. Події цього багатоденного музично-драматичного дійства розподілені за днями тижня, фазами дня (ранок, обід, вечір), місцем їх проведення (хата у батьків молодого і молодої, подвір'я, вулиця, церква) і відбуваються відповідно до прийнятого у даній місцевості порядку їх проведення. Весілля супроводжується піснями, танцями, грою інструментального ансамблю, діалогами, монологами, його учасники використовують складну атрибутику, що включає одяг, прикраси, предмети утилітарної та символічної чинності, наїдки та напої. Весілля - одне з найбільш масових народних дійств, у ньому беруть участь десятки людей різного віку, які мають різні функції. Це головні герої - молодий і молода, їхні родичі, весільні дружини окремо молодого і молодої, гості та сторонні спостерігачі. Основні етапи весільної драми в загальних рисах можна подати у вигляді такого сценарію:

Пролог:
1. Сватання
2.Заручини

Дія І. Перед переїздом молодої до дому молодого
Сцена 1. Дружбівський вечір або відігравання на добраніч. Парубоцький танець молодого.
Сцена 2. Виготовлення вінків. Дівоцький танець молодої.
Сцена 3. У молодої перед приходом молодого.
Сцена 4. У молодого перед відправленням до молодої.
Сцена 5. Похід і здобуття дому молодої весільним поїздом молодого.
Сцена 6. Похід до шлюбу.
Сцена 7. У молодої після шлюбу.
Сцена 8. Переїзд молодої до дому молодого.

Дія ІІ. Після переїзду молодої до дому молодого
Сцена 1. Зустріч молодої родом молодого.
Сцена 2. Покладини.
Сцена 3. Почепини.
Сцена 4. Похід на річку умивати молоду.
Сцена 5. Обдаровування молодою членів роду молодого.
Сцена 6. Обрядовий танець з молодою.
Сцена 7. Прихід приданців.
Сцена 8. Закінчення весілля.

Епілог
1. Сващини.
2. Поправини   (одвідини).

Весілля як своєрідна музична драма передбачає наявність відповідних дійових осіб та виконавців. Їх можна поділити на дві групи. До першої належать молодий і молода (князь і княгиня) 13, їхні батьки та усі близькі й далекі родичі молодих. Їхня загальна збірна назва - рід. Усі члени роду молодого звуться сватами, молодої -приданими або приданцями, приданянами чи приданками. Між ними упродовж усього весілля є певне напруження, що виявляється у змаганні хорів з боку молодого і молодої, словесних дуелях та ін. Розрядка настає в кінці весілля примиренням і спільним гулянням обох родів.
До другої групи належать основні виконавці весільної драми, які для цього спеціально запрошуються - весільна дружина (або весільна старшина). Вони репрезентують молоду пару протягом усього весілля й мають бути добре обізнаними з весільним обрядом.
У складі весільної дружини молодого - весільний (або передній) староста, маршалок, свашки та їх чоловіки, що звуться старостами або підстаростами, іноді сващаками, дружби (у деяких місцях їх звали боярами), доматар або видавця, короварник або копіяш, сватки, гудаки (музиканти). Свою весільну дружину молодий добирав, переважно, з близької рідні. Весільним старостою або маршалком, як правило, був балакучий і дотепний вуйко чи стрийко молодого, свашками - заміжні сестри, що добре співають, старшим дружбою - брат молодого. Але цього правила не завжди дотримувались, бо в кожному селі були професійні виконавці ролей весільного старости (маршалка) і, особливо, свашок, яких на ці ролі запрошували постійно. Виняток становив один із старостів, який розподіляв балець у домі молодого, що конче мусив бути родичем молодого.

Від молодої виступають доматар або видавця, дружки, свашки, сватки. Свашками молодої були переважно заміжні жінки, її родичі. До весільної дружини молодої входили і дівчата - рідні і двоюрідні сестри молодої (не дружки). Свашки і дівчата молодої звалися домашніми.
Свашок молодого і свашок молодої, яких називали також ладкальницями, може бути від двох до семи. Але тільки чоловіки перших двох свашок молодого (старшої та молодшої або першої та другої), які називались старостами або підстаростами (подекуди й сващаками), мали на весіллі відповідні відзнаки. Чоловіки решта свашок молодого були звичайними гістьми, як і чоловіки свашок молодої.

Дружбів і дружок могло бути від двох до семи пар. Перші два дружби і перші дві дружки звались старшим і молодшим дружбою і старшою і молодшою дружкою. На багатому весіллі дружбів і дружок було найчастіше 5-7 пар, на бідному - не менше двох.
Дружбів очолював старший дружба - найближчий товариш або брат молодого, дружок - старша дружка - найближча товаришка або сестра молодої. Протягом усього весілля дружби знаходяться біля молодого, а дружки біля молодої.

Головними героями весільної драми є, безперечно, молоді, хоча їх роль на весіллі доволі пасивна. Вони не співають, не жартують, незначна і словесна їх роль у дії. Молода більш активна. До переїзду в дім молодого вона повинна сумувати за батьківським домом, дівоцтвом. У домі ж молодого, навпаки - радіти, виявляючи повагу до молодого та його батьків.

Усім ходом весільної драми керує весільний староста або маршалок 14. Це поважна, статечна, авторитетна, старша віком, але водночас енергійна і дотепна людина. Весільний староста або маршалок повинен уміти урочисто і зворушливо промовляти до молодих і весільних гостей, при потребі знайти вихід із будь-якого становища. Він організовує походи до молодого, молодої, до шлюбу й зі шлюбу, танці, розваги та ін. Символом його влади є маршалка - спеціальна товста палиця висотою до 1,5 м, прикрашена букетом квітів, барвінком, різнокольоровими стрічками, перев'язана білим рушником або білою хусткою. Перед виголошенням промов весільний староста або маршалок стукав нею тричі до траґаря (сволока) стелі, вимагаючи тиші та уваги. Часто він штовхав, підпихав, штрикав нею, виправдовуючись тим, що маршавка очы не мат (очей не має).

Коли головним на весіллі був маршалок- весільний (передній) староста, родич молодого, був його першим помічником. Основна його роль на весілля - розподіл весільного обрядового хліба - бальця у домі молодого. Коли ж весіллям керував весільний (передній) староста - його помічником був маршалок, а роль старости, який розподіляв балець виконував староста або підстароста, чоловік першої або другої свашки, родич молодого. Хто був головним на весіллі, той і мав у руках символ влади - палицю-маршалку.
Важливу роль на весіллі відіграють свашки молодого (ладкальниці). Ними могли бути тільки заміжні жінки середнього віку, що мають дітей і живуть у згоді зі своїми чоловіками. Вони повинні добре знати весільні традиції, звичаї та обряди і пильно стежити за їх неухильним і точним дотриманням, мати добрі голоси, знати весільні пісні, відзначатись дотепністю, почуттям гумору.

Основне завдання свашок - виконання весільних обрядів разом з весільною дружиною, спів весільних пісень. Свашки молодого і дружки молодої відіграють вирішальну роль на весіллі. Свашки молодої і дівчата, що виступають від молодої виконують другорядну роль і виступають лише в епізодах. До Першої світової війни роль свашок молодої була більш важливою. Вони постійно змагались у співі зі свашками молодого, часом об'єднуючись для цього з дружками і дівчатами - сестрами молодої (не дружками). Та у зв'язку зі скороченням весілля роль свашок молодої занепала і звелася до окремих відспівувань свашкам молодого у найбільш відповідальних моментах весілля.

Помічниками маршалка і весільного старости були старости (підстарости, сващаки) - чоловіки свашок. Молодому важливіше було підібрати собі добрих свашок, а їхні чоловіки автоматично ставали старостами (сващаками), не маючи строго встановлених функцій, за винятком старости, який розподіляв балець.

Дружби 15 - парубки з боку молодого, його найближчі помічники. Вони беруть найактивнішу участь у всіх весільних обрядах, завжди знаходяться біля молодого, виконуючи його волю і розпорядження весільного старости (маршалка). Їх обов'язком було підтримувати загальний бадьорий і веселий настрій, допомагати обслуговувати гостей. Першими вони були у танцях і розвагах. Дружба - душа весілля, - вважали лемки. Бути на весіллі дружбою - велика честь для парубка. І якщо він жодного разу не був дружбою, то ставав об'єктом кепкувань з боку товаришів.
Помічницями молодої були її подруги - дружки. Їх функції були такими ж як і дружбів - брати участь у всіх весільних обрядах, підтримувати загальний бадьорий настрій, співати, танцювати, веселити гостей.

Доматарі (або видавці) - домашні старости, представники батьків молодого і батьків молодої, розпорядники в їхніх домах на час весілля з числа близьких родичів молодого й молодої.

Сватки (зменшене від свати) - одружені чоловіки, родичі молодого і родичі молодої. Вони приносили й відносили лавки, на які сідали батьки й родичі молодих під час благословення молодих, разом з дружбами вантажили придане молодої, виконували й інші доручення весільного старости (маршалка).
Весільне деревце ніс брат молодого або один із дружбів.

Упродовж усього весілля грали сільські музиканти (гудакы, музыка) у складі двох скрипок, що на Лемківщині звались гуслями, басолі і бубна. У міжвоєнний період до них приєднувались кларнет і труба.

За традицією учасники весілля одягались у святковий народний одяг. У різних місцях Лемківщини народний одяг, особливо жіночий, міг відрізнятися окремими деталями. Наведений тут опис одягу характерний для учасників весілля у Горлицькому повіті.
Молода мала білу плісировану спідницю-збиранку з фабричного полотна, вишиту внизу рослинним орнаментом або обшиту трьома вузенькими (1 см) кольоровими стрічками. Спереду молода одягала запаску - білий плісований фартушок з кращого, ніж спідниця, матеріалу. Вишивка на ньому більш розкішна, ошатна, поверх вишивки - кольорові стрічки. Біла сорочка з кращого домашнього або фабричного полотна, вишита на раменах, манжетах і комірі біля шиї. Поверх сорочки молода одягала рожеву або синю корсетку (корсет, лейбик або лайбик) без рукавів, мережану або гаптовану у різні узори, - переважно рослинні. Узимку поверх корсетки молода одягала кожушок або гуньку (давніше менту - лисячу шубку). На ноги молода взувала високі боксові або юхтові чоботи з підківкою на високому підборі, або високі (угорські) черевики. На голові у молодої на розплетених косах і розчесаному волоссі був барвінковий вінок з білими, що звисають нижче пояса, стрічками. Вінок є головним атрибутом молодої і має символічне значення (ознака цнотливості). Його молода носить протягом усього весілля аж до почепин. Шию молода прикрашала коралями та крайками з кольорових пацюрок (бісеру).

Одяг молодого був простішим. Він одягав білі сподні (штани) - ногавки з домотканого полотна, а взимку - сподні з білого сукна - холошні, білу лляну сорочку, підперезувався широким (до 15 см) шкіряним поясом югасом. У шви штанів були вшиті сині або червоні рубці-вставки. Поверх сорочки молодий одягав камізельку, взимку поверх неї - гуньку з білого або чорного сукна, на ноги взував черевики. На грудях з правого боку молода пришивала молодому букет з білою стрічкою. Мати молодого перев'язувала його білим поясом. У руках молодий тримав топірець з різьбленою ручкою, перев'язаний прикрашеним в'язанкою барвінку білим рушником. Цей рушник молода подарувала йому на заручинах. Чорний повстяний капелюх молода прикрашала маленьким барвінковим віночком з кольоровими стрічками, що спадають до плечей, кольоровим пером і китицею квітів. Топірець і капелюх - головні атрибути молодого. Протягом майже всього весілля, аж до обряду почепин, молодий не знімав з голови капелюха. Тільки під час батьківських благословень, молитви перед споживанням їжі, у церкві під час вінчання він міг бути без нього.

Батьки і родичі молодих та весільні гості були у святковому народному одязі, їх відзнаками були маленькі букетики, прикрашені барвінком.
Одяг весільного старости (маршалка) - білі штани, біла сорочка, синій лейбик. Поверх лейбика або сердака він одягав чугу (або чуганю) - довгий плащ із сукна брунатного кольору з дуже довгим коміром, що звисає на плечі нижче пояса. Цей комір прикрашений довгими білими китицями. У зшитих знизу рукавах чуги весільний староста (маршалок) ховав пляшку горілки для службових потреб (частування, викупу та ін.). Із правого боку грудей молода пришиває весільному старості (маршалкові) білу, у дрібні квіточки, хустку за один ріг так, що вона звисає ромбом.

На весілля свашка одягала святковий одяг заміжньої жінки - темну спідницю-збиранку, темну запаску, білу сорочку з вишивкою-мережкою, корсет без вишивки і прикрас, узимку - гуньку. Основною її відзнакою був головний убір. Свашка пов'язувала голову білою хусткою з китицями, поверх неї другу велику кольорову квітчасту, яку навхрест попід руки зав'язувала за спиною. Перші дві свашки, окрім того, прикрашали свої головні убори кольоровими стрічками (червоною - старша, рожевою - молодша), що звисали спереду до пояса.

Старости (підстарости) - чоловіки перших двох свашок були одягнуті так як і маршалок і весільний староста. І лише дещо менших розмірів хустки відрізняли їх від них.
Дружби одягались так як і молодий, але в хаті сиділи без капелюхів. Дружки пришивали їм до капелюхів пера і кольорові стрічки, що звисали вниз на плечі. До лейбиків на грудях з лівого боку дружки пришивали своїм дружбам букетики з кольоровими стрічками, але менших розмірів ніж у молодого. У руках дружби тримали топірці з різьбленими ручками, прикрашені барвінком та кольоровими стрічками, за поясом - пістолети (бутафорські), з яких стріляли холостими патронами.

Одяг дружок був подібним до одягу молодої, але трохи темніший. На головах вони мали дещо менші, ніж у молодої, вінки з кольоровими стрічками. Кожна дружка мала право обирати собі пару з-поміж дружбів, пришиваючи йому до капелюха перо та до лейбика букет.

Як видно зі сценарію весілля, усі його події можна поділити на три частини: передвесільну (пролог), власне весілля і післявесільну (епілог). До передвесільної частини належить сватання і заручини.

На Лемківщині сватання (місцеві назви: зальоти, освідчини, спросини) відбувались як напередодні весілля, так і значно раніше. Спочатку парубок знаходив собі двох або більше просатарів (сватів) переважно з близької рідні (вуйки, стрийки), які йшли до дому дівчини дізнатись, чи віддадуть батьки дівчини її за нього. Парубок при цьому до хати не заходив. Іноді в ролі просатара виступав батько парубка, родич, сусід або знайомий. За якийсь час йдуть вдруге іноше (свати разом з парубком) до дому дівчини просити віддати її заміж. У разі згоди відбувались спочатку оглядини (обозорини, глядини) господарства парубка батьками дівчини, а потім заручини (місцеві назви: руковини, іноді спросини).

На заручини сходяться найближчі родичі і друзі парубка і дівчини. Свати ведуть парубка і дівчину на середину хати під схрещення балок, хусткою зв'язують їм праві руки і обертають ними тричі за рухом сонця. Дівчина перев'язує сватів рушниками. Парубок і дівчина обмінюються подарунками, їхні батьки домовляються про віно. Домовленість про шлюб після сватання іноді можна було порушити, після заручин - це ставало неможливим, оскільки заручини відігравали роль законодавчого акту. Найчастіше обраний парубком старший сват у разі щасливого закінчення заручин ставав на весіллі старостою або маршалком. Парубка і дівчину на весіллі називали молодий і молода.

Власне весілля розпочинається із запрошення весільної дружини, гостей, випікання обрядових хлібів - короваю і бальцю, виготовлення весільного прапора-коровара, деревця або ріщки, інших необхідних атрибутів утилітарної і символічної чинності. Тиждень перед шлюбом у неділю пополудні молоді ходять просити на весілля. Молодий з дружбами і молода з дружками у святковому вбранні одночасно, але окремо запрошують на весілля спочатку свою найближчу рідню, потім усіх родичів (од семого поколіня), а відтак - сусідів, знайомих. Зайшовши до хати, низько кланяються:

- Дорогы уйку и уйчыно и вшытка родино! Просят вас отец, просят вас матір и я вас прошу, жебы сте нами не погордили и до нас на весіля загостили!
- Красні дякуєме, на весіля придеме, - відповідають запрошені.
Таку ж традиційну формулу виголошує і молодий.
Запрошували на весілля і в інші, щасливі дні - четвер, суботу, а повторно - у день весілля. Були й інші формули запрошення.

На Горличчині обов'язковою повторною формою запрошення було відігравання на добраніч (або на добруніч). У п'ятницю після заходу сонця в домі молодого збираються маршалок, дружби і музиканти. Приходять друзі молодого, щоб взяти участь у його останньому парубоцькому вечорі. Батьки молодого запрошують усіх до столу. Гостяться, співають парубоцькі пісні. Центральною частиною цього вечора є парубоцький танець молодого і дружбів, що зветься дружбівський танець. Парубки стають у коло, всередині якого молодий з дружбами. Музиканти грають, а дружби співають. Молодий танцює з дружбами свій останній парубоцький танець. Потім у колі парубків танцюють дружби, парубки (сольні танці). Після цього парубки розходяться, а молодий з маршалком, дружбами і музикантами відправляються до кожного запрошеного на весілля одыграти на добраніч (або на добруніч).

Відігравання на добраніч починали із найближчої рідні молодих. Підійшовши під вікно хати, маршалок урочисто виголошує:
- Вінчуєме дорогому стрыкови, стрыні и вшыткій родині щесця, здоровля! Най вас вшытко зле омине, а мы вас не минеме. Віват! - потім жартома додає.
- Вінчуєме цівому домови, курці, когутови и на пецу котови!

Одночасно у п'ятницю після заходу сонця у домі молодого збираються дружки і нанашка (хресна мати молодої) для виготовлення вінків. Мати молодої запрошує їх до столу. Гостяться, співають дівоцькі пісні (ліричні жіночі пісні).
Потім встають з-за столу і починають виготовляти вінки. Молода з дружками чекає приходу молодого з дружбами, маршалком і музикантами.
Відігравши найближчій родині, вони підходять під вікно молодої. Маршалок виголошує віншування, музиканти грають, а дружби співають. Молода виходить з хати разом з дружками, вітається спочатку з молодим, потім з маршалком, дружбами і музикантами і запрошує усіх до хати. Мати молодої запрошує усіх до столу. Після короткого пригощання усі виходять до танцю молодої. Спочатку вона танцює у колі з дружками, а потім з кожним дружбою і, нарешті, з молодим.

У суботу (або в інший день) вранці в хаті батьків молодої збирається її найближча рідня та дружки. Молода готує для молодого вінок з барвінку до капелюха, букетик з білою стрічкою та білий пояс. Дружки ведуть молоду до комори, одягають її у весільний одяг, розплітають їй косу, розчісують волосся і одягають вінок. Чекають приходу молодого з весільною дружиною.

Одночасно в суботу зранку в хаті батьків молодого збирається його найближча рідня, а в хаті старшої свашки - весільна дружина молодого. Від неї весільна дружина з усім необхідним (прапор, обрядові хліби та ін.) тихо, без співу і музики, вирушає до дому молодого. Після благословення йдуть по молоду. На подвір'ї шикуються у весільний поїзд. На чолі колони короварник (копіяш), за ним весільний староста (маршалок), свашки, що ведуть під руки молодого, старости (підстарости, свашки), дружби, музиканти, які весь час грають марш, весільні гості молодого. Рушають у дорогу. До хати молодої наближаються з великим галасом, музиканти несамовито б'ють у бубон, дружби стріляють із пістолетів. Підходять до хати батьків молодої. Двері замкнені, на подвір'ї нікого немає. Після довгих переговорів, показу документів (пашпортів) їх впускають до хати. Молода ховається. Замість неї виводять спочатку стару криву й сліпу бабу, потім дружок і нарешті молоду з вінком для молодого. Свашки вручають матері молодої дари, молоді обмінюються подарунками, дружки оздоблюють весільними відзнаками учасників весілля. Гостина, промова весільного старости (маршалка), благословення батьками молодої молодих, похід до шлюбу.

Після шлюбу повертаються молоді кожен із своєю весільною дружиною до свого дому. Певний час гостяться, а під вечір вибираються по молоду. Тут молодий знову повинен шукати молоду. Після гостини і танців настає один із центральних епізодів весілля - прощання молодої з родом і переїзд молодої до дому молодого. Молода плаче. За народним повір'ям, коли молода не плаче на весіллі, то плаче після весілля усе життя. Якщо ж плаче на весіллі, то після весілля сміється. Коли молоді вже готові виходити з хати, брат молодої стає на порозі, зарубую сокиру і не випускає молодих доти, доки молодий не дасть викупу. Дружби запалюють свічки, схрещують угорі свої топірці і стають по обидва боки дверей хати. Весільний староста (маршалок) тримає під топірцями хліб у лляному рушнику, яким благословляли молодих. Молоді виходять з хати, тримаючись за праві руки і одночасно переступаючи поріг правими ногами. За ними виходять свашки, старости, дружки й усі інші. Молода кланяється порогам хати і сіней. Дружби хочуть брати придане молодої. Домашні не дають їм, вимагаючи викупу від молодого. Після викупу за придане, дружби і сватки виносять з хати (комори) скриню з приданим молодої і кладуть її на перший віз. До скрині, заповненої на третину пшеницею або житом, окрім одягу і прикрас молодої, мати кладе балець (обрядовий хліб) і подарунки для батьків і рідні молодого. На скриню зверху кладуть перину і подушки, зав'язані у простирадло. За стародавнім звичаєм при від'їзді з дому молодої дружби намагаються взяти все, що тільки можуть - птицю, худобу, знаряддя праці. Якщо їм вдасться зробити це непомітно, - усе ними взяте стає власністю молодої. На перший віз сідають молоді (на скриню), весільний староста (маршалок), дві свашки, два дружби, дві дружки. На інші вози - усі решта. До першого воза хто-небудь з рідні молодої прив'язує нитку, а клубок кидає на землю. Це повинно вказати молодій дорогу до батьків.

Якщо дівчина виходила заміж за хлопця, що мешкав у верхньому або нижньому кінці села (на Лемківщині села розташовувались, переважно, вздовж річок) або в іншому селі, - весільному поїзду доводилось часто зупинятись. Сільські парубки влаштували шлябант (від нім. Schlagbaum - повалене дерево) – перегороджували жердиною дорогу, вивішували прапор (квітчасту хустку). Вони вимагали викуп за молоду. На цей випадок староста (маршалок) і дружби брали із собою горілку, якою частували парубків.

Приїхавши до хати батьків молодого, знаходять двері зачиненими. На подвір'ї нікого немає. Сходять з возів і підходять до дверей. Після довгих переговорів доматар відчиняє двері. Зустрічати молодого виходить мати молодого у вивернутому назовні кожусі. Молода підносить свекрусі дари - хліб від своєї матері і гроші. Низько кланяючись, вона тричі цілує її. Свекруха приймає дари і частує молоду горілкою. Невістка двічі виливає горілку з чарки через плече за спину і тільки за третім разом підносить до губ (пригублює). Мати молодого кропить молодих свяченою водою, обсипає їх зерном і кладе їм на голови великих розмірів свій хліб. Потім вона обходить весільний поїзд за рухом сонця, кроплячи усіх прибулих свяченою водою та обсипаючи їх зерном. Після цього повертається на поріг і веде молодих через поріг з хлібом на голові до хати. Інколи свекруха частує молоду вже в сінях. Молода виливає дві чарки до стелі, третю пригублює. Часом другу чарку віддає молодому, той її виливає до стелі або пригублює. У цей час на дворі дружби стріляють. За молодими йде весільний староста (маршалок), якого доматар частує горілкою, свашки і старости, дружби і дружки та всі ніші.

У хаті молода, як представниця чужого роду, повинна увійти в контакт з піччю, столом, стільцями. З цією метою вона в супроводі свекрухи підходить до печі, торкаючись її руками, обличчям, грудьми і спиною, обходить за рухом сонця тричі стіл, беручись руками за кожен його ріг, торкаючись руками інших предметів (деколи цілує їх).
Дружба і сватки заносять до хати (до комори) придане молодої - скриню и перину.
Молоді тричі обертаються за рухом сонця, взявшись за руки, а весільний староста (маршалок) тримає над їхніми головами хліб. Потім свекруха веде молодих за стіл (через верх стола). Промова старости, гостина. Після гостини влаштовуються танці. Спочатку молода танцює з дружками і дівчатами, потім з дружбами, родичами молодого і, нарешті, з молодим. Після танців повертаються за столи, гостяться до пізнього вечора. Пізно увечері після танців і гостини дружби запалюють три свічки, одну віддають старості (маршалкові), а дві залишають собі. Староста (маршалок), дружби і свашки ведуть молодих до комори або влітку на під (на горище) на покладини. У коморі стелять молодим на долівці, непомітно підкладаючи під постіль різні предмети (хомут, ярмо, шворінь, поліна і навіть борону), щоб їм м 'якше було спати. Староста (маршалок) обсипує ліжко зерном, хрестить маршалкою, а під подушку кладе три головки часнику. Виходять з комори, маршалок замикає двері.

У коморі молода роззуває молодого, знаходячи в його черевиках декілька монет, а він допомагає їй роздягнутись, стежачи, щоб на її одежі не залишилось жодного вузлика.
У цей час в хаті співають пісні еротичного змісту, що приводить до загального збудження, яке в минулому мало орґіястичний характер. Пізно вночі розходяться на відпочинок.
Наступного дня вранці збираються знову в хаті молодого весільний староста (маршалок), свашки, старости, дружби, дружки та усі інші весільні гості щоб здійснити найголовніший весільний обряд - почепини.

Спочатку молода повинна приготувати глину і заліпити піч, яку напередодні поруйнували топірцями дружби (деколи домашні викуповували піч і дружби її не руйнували), потім швидко розпалити в печі вогонь, замісити тісто і т. ін. Коли молода швидко й вправно впорається з цим, весільні виявляють бурхливу радість. Після цього доматар запрошує за столи. Деякий час гостяться, співають застольні пісні. Потім свашки і дружки виводять молодих по столу на середину хати. Молодого ведуть свашки, а молоду дружки, за ними йдуть староста (маршалок), старости і дружби. Заходять до комори, двері залишають відчиненими. Молодий сідає на діжу, наповнену річковою водою й покриту кожухом вовною назовні. Свашки кладуть йому на коліна подушечку, на яку сідає молода. Дружби схрещують над ними свої топірці. Старший дружба просить у молодої дозволу зняти вінок. Вона погоджується за третім разом. Дружба топірцем знімає з голови молодої вінок і передає його старшій свашці. Молода плаче. Дружки намагаються вхопити вінок з рук свашки, щоб швидше вийти заміж. Свашка передає вінок дружбі, який, пританцьовуючи, вішає його на кілок на стіну. Свашки просять подати їм гребінь, щоб розчесати косу молодої. Дружби подають їм граблі або граблицю (залізну щітку для чищення корів і коней) і намагаються розчісувати косу молодої. Свашки проганяють їх. Дружки подають свашкам справжній гребінь, яким старша свашка розчісує косу молодій. Розчесавши волосся, свашки просять подати хімлю (хомевку) - маленький обруч з ліскового або вербового прутика. Дружби приносять їм великий залізний обруч з бочки, потім хомут, але свашки проганяють їх. Дружки подають свашкам хомевку і ті навивають на неї волосся молодої. Далі свашки наказують подати їм чепець (очіпок). Дружки подають свашкам новий білий, вишитий гаптуванням чепець. Дружби засвічують три свічки, одну віддають старості (маршалкові), а зі своїми свічками стають по обидва боки молодої, схрещуючи над її головою свої топірці. Свашки урочисто накладають на голову молодої чепець, пов'язують їй поверх нього квітчасту хустку, подаровану молодим. Обмінюються подарунками. Молодий дарує молодій квітчасту хустку, а молода молодому - сорочку. Молода знімає свій весільний одяг і перевдягається у святкове вбрання заміжньої жінки. Молодий знімає з голови капелюха, в якому був до цього часу, і білий пояс, яким опоясала його мати молодої. З капелюха молодий знімає віночок з білою стрічкою. Дружби виходять з хати у двір, стріляючи з пістолетів, потім заходять до хати. Загальне збудження, музиканти грають марш, усі вітають молодих вигуками гурра, віват! Мати молодого частує свашок горілкою за чепец.

Після почепин молоді у супроводі весільної дружини з музикою йдуть до річки умивати молоду. Весільний староста (маршалок) хрестить маршалкою воду, дружби запалюють три свічки (одну старості або маршалкові). Старший дружба занурює прикріплений до топірця вінок молодої і водою, що стікає з нього, молоді умиваються. Умивши обличчя, руки, ноги, молода також і груди, витираються рушником, що їм подає староста (маршалок). Після молодих умиваються усі присутні. Молода набирає до коновки воду, дружби заважають їй, розливаючи воду до семи разів. Нарешті з водою усі повертаються до хати. Біля хати молода кропить двір і усіх присутніх, а в хаті - піч, стіл, образи, кожен кут хати, комору, сіни. Залишки води вона виливає під стіл.
Молода приносить зі скрині балець (обрядовий хліб), стає на столі, кладе його собі на голову і тричі обертається з ним за рухом сонця. Вигуки гурра, віват! Дружби стріляють з пістолетів. Весільний староста (родич молодої) приймає з рук молодої балець, розрізує йог навпіл, одну половину кладе на стіл, а другу віддає молодій. Молода ховає цю половину бальця у скриню до приходу приданів - своєї рідні і гостей, виймає зі скрині подарунки для рідні молодого і приносить їх до хати. Весільний староста розрізує першу половину бальця на дрібні шматочки. Молода кладе на дерев'яну різьблену тарілку подарунок (сорочку, шапку або ін.), зверху кладе шматок бальця і вручає батькові. Він дякує, тричі цілується з невісткою, обіцяє всіляко допомагати їй. Потім подарунок (хустку або полотно на оплічя - рід жіночої блузки) молода вручає матері молодого, яка обіцяє колисати внуків і т. ін. Так обдаровує молода близьку рідню молодого, вручаючи кожному відповідний подарунок (дідові і бабі, наприклад, в'язані рукавички, шкарпетки, сеcтрам - хустки, братам - хустки до носа і т. ін.). Дякуючи за подарунок, кожен мав заготовлену відповідь, на зразок, як будут мати сына г марцу, то їм принесу корец ярцу та ін. Подарунки молода вручала тільки близькій родині молодого. Дальшим родичам вона вручала шматки бальця, які вони відразу ж з'їдали.

Закінчивши вручення подарунків, молода в супроводі весільної дружини і гостей виходить з хати на боїско на обрядовий танець. Вона повинна перетанцювати з усіма чоловіками з родини молодого. Останнім з нею танцював молодий. Одночасно мати молодого посилає молодшого дружбу до батьків молодої з повідомленням про закінчення обрядів почепин, умивання молодої і обрядового танцю з молодою. Після танців гостяться, чекають приходу приданців (рідні молодої).

Отримавши це повідомлення, батьки молодої скликають усю свою рідню і гостей і на чолі зі своїм доматарем відправляються до дому молодого. Із собою беруть горілку, хліб, м'ясо та інші страви, деколи й живого барана, прикрашеного різнокольоровими стрічками. Двері дому молодого замкнені, довгі переговори. Нарешті приданці заходять до сіней хати. Назустріч їм виходять молоді, батьки й інші родичі молодого з хлібом і горілкою. Молода кланяється своїй матері, цілує її. Приданці дають молодій подарунки або гроші, вона усім дякує, цілуючись з ними. Доматар запрошує приданців до столу (для них наготовані спеціальні столи). Після довгих умовлянь вони погоджуються, заходять до хати і сідають за виділені для них столи, кладуть на них свою їжу і горілку. Молода приносить з комори зі скрині залишену нею для приданців половину бальця й віддає його весільному старості. Він розрізує балець на шматки й розносить приданцям, кладучи кожному з них шматок на тарілку. Гостяться, співають, потім виходять на танці. Знову гостина, розваги, передиркы між дружками і дружбами, побажання молодим, Многая літа молодим, їхнім батькам, весільному старості, маршалкові, свашкам, старостам (сващакам), дружбам, дружкам, доматарям, кухаркам, музикантам і всім весільним гостям. Співають кожному зокрема. Молода запрошує усіх на поправини. На світанку розходяться по домівках.

Наступного дня, у четвер, або за два-три дні, найчастіше в суботу, свашки влаштовують гостину в домі молодого або у старшої свашки, що зветься сващыны (інші назви - гостина, притулины, поправины). Цим вони хочуть віддячити батькам молодого за добре весілля. Запрошують весільну дружину з музикою, своїх родичів і кумів. На почесне місце сідають батьки молодого і молоді, біля них маршалок, весільний староста, старости, дружби, дружки. Свашки приносять із собою горілку і їжу (холодні закуски). Гостяться, співають і танцюють, часом аж до ранку наступного дня.
Подібну гостину - дружбовины - влаштовують дружби в домі старшого дружби. Запрошують молодих, дружок, музикантів, сільську молодь. Складаються на горілку і холодні закуски. Співають і танцюють.

У найближчу неділю молода в супроводі свашок приходить до церкви на вывідкы або вывід (вывод). Під час богослужіння молода стоїть під дзвонами, а після нього священик виводив її на благословення. Після виводу молоді зі свашками йдуть до дому батьків молодої на поправини або одвідини. Сюди сходиться весільна дружина з музикою, куми і сусіди. Гостяться, співають і танцюють.

Наступної (третьої від вінчання) неділі батьки молодого відвідують батьків молодої 16.
Увесь хід лемківського весілля, окрім сватання і заручин, супроводжується співом весільних пісень. Весільні пісні залежно від їх функції можна поділити на дві основні групи: обрядові пісні і пісні необрядові. У свою чергу обрядові пісні діляться на пісенні типи ладкання, інші обрядові пісні та пісні до весільних обрядових танців. Необрядові пісні не пов'язані безпосередньо з весільним обрядом і служать для вдоволення гедоністичних потреб (емоційних, моторних та ін.).

Виконавцями весільних обрядових пісень є члени весільної дружини молодого і молодої, необрядових - усі учасники весілля. Від молодого основними виконавцями обрядових пісень є свашки і дружби, від молодої - дружки і свашки з дівчатами (домашні). Таким чином у співах загалом беруть участь чотири хори - два з боку молодого і два з боку молодої. У складі кожного хору переважно 5-7 осіб. Упродовж усього весілля хори молодої протистоять хорам молодого, між ними іде постійне змагання, яке іноді набирає дошкульного характеру. Особливо це стосується змагання дружок і дружбів, яке іноді називають передирками. Із кожного боку співають окремо або об'єднуються. Переважно свашки молодого змагаються зі свашками молодої, дружки молодої - з дружбами молодого. Можуть бути і діалоги свашки молодого - дружки, дружби - свашки молодої, свашки і дружби молодого - свашки і дружки молодої та ін.

Характерною рисою лемківського весілля є участь чоловічого співу в обрядовій частині весілля. Окрім співу дружбів упродовж майже всього весілля, у вузлових його моментах у співі беруть участь усі члени весільної дружини включно з весільним (переднім) старостою, маршалком, старостами і підстаростами (сващаками), сватками. Ще однією особливістю є сольний спів перед гудаками (музикантами) до танців. Будь-який учасник весілля, чи то член весільної дружини, чи гість може замовити танець, заплативши музикантам і проспівавши перед ними приспівку до танцю.

Особливістю лемківського як і усього українського весільного обряду є спів весільних пісень, відомих під назвою ладкання 17. Пісні цього типу займають провідне місце серед весільних обрядових пісень. Ними починається весілля, потім вони звучать упродовж усього весілля, чергуючись з іншими обрядовими та необрядовими піснями. Зміст ладкання залежить від ходу весільної драми. Свашки співають не тільки від імені молодих, але й пояснюють події, що відбуваються під час весільної гри. Ладкання співається в унісон, переважно у повільному темпі і сумному, меланхолійному характері. Ладкання - своєрідна лейттема всього весілля. В їх текстах відображується весь хід весільного ритуалу. Вони ніби коментують події і символіку весільного ритуалу, і в цьому полягає їх функція 18.

Лемківські ладкання не мають т.зв. передладканок 19 (адекватні терміни - зачин, формула-зачин, заспів), які характерні для інших українських реґіонів. Усі ладкання можна розділити на три типи: тип А, тип Б, тип В20. У записах Олексія Торонського переважають ладкання типу А, у записах Володимира Хиляка, Дмитра Качора і Івана Буґери - ладкання типу Б. Щодо пісень типу В, то вони у лемківському весіллі лише частково виконують функцію ладкання, звучать в окремих місцях весільної драми, на їх наспіви виконуються і необрядові пісні.

Ладкання типу А - це пісні з гетерометричною ритмічною структурою 7-, 8-, 9-складового вірша (5+2,3+4,4+3,6+3,4+4,5+3) без постійної цезури. Мелодична форма - АВА, ритмічна форма фраз - ава. Лад іонійський пентахорд, амбітус -квінта. Наспів цього типу ладкання має речитативно-імпровізаційний характер з вільним ритмом. За дослідженнями Філарета Колесси цей тип ладкання поширений по всіх українських землях і його можна зачислити до мелодій найдавнішої верстви та в'язати його поставання з часом оформлення українського весільного обряду в княжій добі21. Приклади тексту ладкання типу А у запису О. Торонського:

1.    1. Встала Марися рано,
           Ще раньше, як свитало,
           Почала ся журити,
           Же ніт з чого вінці вити.

2.    Пришов до нєй Василько єй:
       Не журися, Марисенько,
       Мам я таляр битий,
       Куплю віночок витий;

3.    Ой мам я и червений,
       Куплю віночок зелений!
       Такий він буде красний,
       Як місяченько ясний,
       Такы на нім листочкы,
       Як на небі звіздочкы (стор. 370)

4.    1. Просиме, ладкальниці до нас
           Одберте колач од нас! (стор. 381)

5.    1. Дайте на кухню знати,
           Най нам дают вечеряти,
           Будеме ся выберати:
           Гуску печену, курку варену,
           Дайте нам вечеряти,
           Будеме ся выберати. (стор. 385)

Ладкання типу Б - пісні з ізометричною структурою 12-складового вірша з цезурою посередині (6+6). Мелодична форма А/:В:/, ритмічна форма фраз - аа/ аа з чергуванням ритмічних одиниць 4+2. Лад - іонійський гексахорд, амбітус -секста. На відміну від вільноритмічного типу А, тип Б, навпаки, відзначається чіткою ритмікою й навіть рисами танцювальності (на його наспів виконуються і пісні до весільних обрядових танців). Приклади ладкання типу Б у записах В. Хиляка, Д. Качора і І. Буґери:

1.    1. Выберайся, сыну, в щасливу годину,
           В щасливу годину, по добру ґаздыню. (2)
       2. Жебы быва швачка, ищы к тому ткачка,
          Но Пазя не буде, бо она богачка. (2)
          (В. Хиляк, стор. 12)

2.    1. Пришли зме ту, пришли, сіли на лавицу,
           Дате же нам, дайте нашу молодицу. (2)
       2. Бо мы ту не пришли по хліб, по згорівку,
           Але мы ту пришли до вітця по дівку (2)
           (Д. Качор, стор. 6)

3.    1. Не плач, Нацю, не плач, не бере тя шмаркач,
           Бере тя урода, хлопец як ягола. (2)
       2. Весела хыжечка, покля я дівечка,
           А як буду жена, буду засмучена (2)
           (І. Буґера, стор. 22)

Ладкання типу    В - єдиний зразок ладкання мінорного нахилу, пісні з ізометричною структурою 8-складового вірша. Мелодична форма - АВ/:СВ:/, ритмічна форма фраз - аа/вв/вс/вв. Амбітус - октава, лад - натуральний мінор з тонікою в кінці звукоряду. Приклади ладкання типу В у записах В. Хиляка, Д. Качора, І. Буґери:
1.    1. И сам не знам по што иду,
          Чи по жену, чи по біду.
          Кєд по жену, оженюся,
          Кєд по біду, забіюся! (В. Хиляк, стор. 13)
2.    1. А наш любий короварю,
           Точыш ся нам коло гаю.
           Коло гаю, коло воды,
          Аж до нашой пані млодой. (Д. Качор, стор. 6)
3.    1. Ішли зме ту по тім сніжку,
           Послідили мы ту лішку.
           А мы звідти не підеме,
           Покаль мы єй не возмеме. (І. Буґера, стор. 17)

Інші обрядові пісні не мають спеціальної назви і вживаються тільки у певних місцях весільної драми. Це ж стосується і приспівок до весільних обрядових танців.
Як уже згадувалось, в інтермедіях між основними подіями весілля виконуються різні необрядові пісні. Лемки говорять, що на весілі ся вшытко співат. Ці пісні співаються переважно після гостини за столом, або як приспівки до танців, особливо ж у другій частині весілля, коли основні обряди (покладини, почепини, умивання молодої на річці, роздача нею подарунків і обрядового хліба бальця, зустріч з приданцями) вже завершені. Серед них жартівливі і сатиричні пісні, танцювальні, побутові ліричні пісні та балади, що поширені у даній місцевості. Кількість таких пісень не регламентована і залежить від смаків і уподобань учасників весілля та часу тривалості самого весілля.

Жодне весілля на Лемківщині не обходилось без інструментальної музики. Давніше, коли весілля тривало тиждень і більше, музикантів запрошували окремо від молодого і від молодої. У кінці ХІХ ст. і пізніше у зв'язку зі скороченням весілля гудаків запрошував лише молодий. Кількісний склад інструментального ансамблю залежав як від місцевих традицій, так і від статку родин. Найпоширенішим був ансамбль у складі двох скрипок, басолі та бубна. Перший скрипаль (пріма) грав основну мелодію, другий скрипаль (секунд, секонд) вторив йому, басоля та бубон забезпечували ритм. У міжвоєнний період, особливо на богацкому весіллі, до них прилучався кларнет, часом і труба. У кожному селі були свої музиканти-інструменталісти, яких постійно запрошували на весілля. Траплялись випадки, коли на весіллі грали циганські мандрівні ансамблі, які добре знали місцевий репертуар.

Основне завдання музикантів на весіллі - супровід співів весільних пісень, обрядових танців та танців для розваг весільних гостей, сільської молоді. Окрім того, музиканти виконують марші під час зустрічі молодих, весільної дружини та гостей, при переходах чи переїздах весільного поїзда, вівати при привітаннях, врученні подарунків, обрядових хлібів, роздачі обрядового хліба бальця. У всіх записах лемківських весіль є пісня-заклик до музикантів:
1. Грайте, гудакы різко, (2)
   Кланяйся, Марись, низко.
2. Як вітцю, так мамоньці, (2)
   И цілій родиноньці.

У весільних піснях є багато згадок про музикантів, народні інструменти і танці, як наприклад:

1.    1. Гудачку, пекні граш, ой не свої гуслі маш,
           Ходив єс по Руси, ой вкрав єс їх комуси. (2)
2. Дружби:
1. На нашій оборі красні грают, (2)
    Парібці з дівками таньцувают. (2)
2. Иде сой паречка за паречком, (2)
    Каждий сой таньцує з фраїречком. (2) Дружки:
3. Бодай вы, парібці, кота зіли, (2)
    Же вы мя на танец не вывели. (2)
4. Ой бо я бы собі таньцувава (2)
    И до гусель гудачкови дава. (2)

З усіх жанрів фольклору весілля є найбагатшим. Весільна обрядовість становить відносно самостійну систему цілеспрямованого духовного розвитку субетносу й окремої особистості. Вона детермінується соціально-економічними та політичними процесами. Водночас весільна обрядовість є ефективним засобом соціалізації людини, розвитку її світоглядної культури, формування здатності до самовдосконалення, фактом національної ідентичності. Упродовж століть традиційне народне весілля було одним із найважливіших чинників розвитку й збереження народної культури лемків. Публікація записів лемківських пісень минулого має особливе значення за умов відсутності у лемків власної етнічної території проживання і можливості продовження функціонування традиційного фольклору.

Ярослав Бодак

Примітки та література:

1 Ruskoje wesile, opysanoje czerez J. Łozińskoho. WPeremyszły, 1835. Друге видання цього збірника підготував Роман Кирчів. Див. Й.І. Лозинський, Українське весілля. "Наукова думка". Київ 1992, фраґменти передруковано також у збірнику   Лірвак з-над Сяну. Перемиські друки середини ХІХ століття. Перемишль 2001. С.169-183.
2 Тут і далі посилання на київське видання із 1992 р. С. 47.
3 Там само. С.48.
4 Там само. С. 25.
5 Алексій Тороньскій, Русини-Лемки // Зоря Галицька яко Альбум на рік 1860. Львів 1860. С. 389-428.
6 Там само. С. 406.
7 Народныя песни Галицкой и Угорской Руси. Собранныя Я. Ф. Головацкимъ. Москва 1878. Часть Ш. Отд. 2. [Розділ] ХІІІ. С. 366-398.
8 Володимир Хиляк, Свадебныи звычаиу Лемковъ / /Литературный сборникъ издаваемый Галицко-русскою Матицею. Львів 1871. С. 4-29.
9 Д[митро] Ів[анович] Качор, Лемківский співанник (весілє). Львів 1921. [Частина друга]. Накладом Марії Гануляк.
10 Там само. С. 3.
11 Іван Буґера, Українське весілля на Лемківщині. Львів 1936. Бібліотека Лемківщини ч. 2. Збірник перевидало у 1977 р. видавництво "Hoverla" у Нью-Йорку та у 1997 р. видавництво "Нова Зоря" у Івано-Франківську.
12  Масниці — період від Богоявлення (після Різдва) до Великого посту. Не справляли весіль і не вінчались у дні тринадцяти найбільших церковних свят року (Різдва Христового, Хрещення Господнього, Стрітення Господнього, Благовіщення Пресвятої Богородиці, Вербної Неділі, Пасхи, Вознесіння Господнього, Святої Трійці, Преображення Господнього, Успіння Пресвятої Богородиці, Різдва Пресвятої Богородиці, Воздвиження Чесного Хреста Господнього, Введення в храм Пресвятої Діви Марії); напередодні храмових свят; упродовж постів — Різдвяного, Великого, Петрового, Успенського (Спасівка); з 7 до 20 січня; з 26 лютого по 5 березня; з 23 по 29 квітня; 6, 7, 11 та 12 липня, 10,11 і 27 вересня; 13 і 14 жовтня; у дні особистого поминання померлих: 25 лютого, 1,14,21, 28 березня, 9 травня, 14 червня, 1 листопада.
13 Як твердить митрополит Іоан ІІ (1077-1089) у своїх "Правилах", народ був переконаний, що вінчання існує тільки для князів і бояр... А коли народ перейняв новий весільний обряд, то перейняв його власне від князів, а звідки й увійшли до весілля всі оті бояри, старости, й самі молоді стали зватись князем та княгинею. МитрополитІ л ар і о н [Огієнко] ,Дохристиянські вірування українського народу. Київ 1994. С. 322-323.
14 У більшості випадків головну роль у керівництві лемківським весіллям виконував не маршалок, а весільний староста. Іноді маршалок витісняв весільного старосту на другий план, проте в минулому, коли весілля тривало тиждень і більше, — головною керівною особою на весіллі був староста, а маршалок виконував його розпорядження. Після скорочення весілля ця діяльна риса маршалка дала йому змогу повністю "захопити владу", залишивши в тіні весільного старосту. Однак це не торкнулось багатьох сіл, де за весільним старостою залишалась пальма першості. Зрештою, багато залежало і від індивідуальних особливостей виконавців ролей старости і маршалка. Роль весільного старости найчастіше виконував хто-небудь з родини молодого (вуйко чи стрийко), що не завжди був добрим промовцем. На роль маршалків, навпаки, запрошувались статечні поважні господарі, що добре знали усі тонкощі весільного процесу і мали ораторські здібності.
15 У деяких віддалених гірських селах Лемківщини парубки з боку молодого звались не дружбами, а боярами, що, безперечно є більш давньою назвою, як і більш давньою є провідна роль на весіллі весільного старости, а не маршалка.
16 Ярослав Бодак, Лемківське весілля на Горличчині. Рукопис. Зберігається в архіві автора, готується до друку.
17  Вважається, що назва походить від імені давньослов'янської богині краси, любові, домашнього вогнища Лади. Старослов'янське ладънъ —рівний, красивий. Приспів ладо в українських обрядових піснях - звертання до молодої подружньої пари. Сучасний Словник української мови (Київ 1973. Т. ІV) подає значення слова ладкання як різновид весільного співу. У Словарі української мови Бориса Грінченка (Київ 1908. Т. ІІ) ладкання пояснюється як весільний спів, а також і самі весільні пісні. На Лемківщині слово вадний (ладний) означає — гарний, красний, а слово вада (лада) — скриню з приданим молодої; вадкати чи гвадкати (ладкати) означає співати весільні обрядові пісні. Наспіви типу ладкань є важливою складовою частиною українського весілля. Вони різні в окремих реґіонах, але обов'язкові для традиційного народного весілля.
18 Владимир Гошовский, Украинские песни Закарпатья. Москва 1971. С. 20.
19   Термін Б.Луканюка. Богдан Луканюк, Кілька заміток про т.  зв.весільні заспіви //Третя конференція дослідників народної музики червоноруських (галицько-володимирських) та суміжних земель: Матеріали. Ред.-упорядник Б. Луканюк. Львів 1993. С. 38-45.
20 Ярослав Бодак, Типи весільних ладкань Горличчини // Третя конференція дослідників народної музики червоноруських (галицько-володимирських) та суміжних земель: Матеріали. Ред.-упорядник Б. Луканюк. Львів 1993. С. 46-53.
21  Філарет Колесса, Старинні мелодії українських обрядових пісень (весільних і колядок) на Закарпатті / / Його ж Музикознавчі праці. Київ 1970. С. 375.