Обручення /заручини (полюбини, хустки, рушники, сватанки, мале весілля)

Обручення //заручини// /полюбини, хустки, рушники, сватанки, мале весілля/ - символ любові; згоди; єднання; вірності.
Певні відомості про обручення сягають давніх писемних джерел. З ХІ-ХІІ ст. маємо докладні описи української обрядовості.
На заручинах відбувалося обрядове з'єднання рук молодих на хлібі, зерні /звідси й назва традиції/, батьківське благословення.
До молодої на заручини приходили разом із молодим його батьки та родина. Сідали до столу, а молодих виводили на посад. Старший староста клав на накритий рушником хліб руку нареченої, зверху - руку нареченого і перев'язував їх рушником.
Опісля молода пов'язувала старостів рушниками, які сама вишивала, а всіх присутніх обдаровувала полотном, хустинками або ж сорочками.
На території Західної України цей ритуал продовжувала мати нареченої: вона щедро обсипала молодих пшеницею і обов'язково подавала їм мед, що символізує єдність молодих.
Відтоді молоді вважалися зарученими і мусили брати шлюб. Відмова від нього вважалася за безчестя та глибоку образу. Як ознака того, що хлопець та дівчина засватані, вони отримували певні атрибути: наречений - барвінкову хустку, наречена - стрічку, квітку або вінок. Дівчина не знімала його аж до шлюбу. Існувало повір'я: якщо вінок пропаде - не буде щастя у подружньому житті. /Макарчук С. Етнографія України, 1994. - Львів. - С. 343/.
Т. Товкайло.