Пояс (кушак)
Пояс - символ достатку; мужності; високих моральних якостей людини; символ лицарства; дівочої чистоти, цноти; магічного захисного кола; етнічної специфіки; соціального стану.
Вагомим доповненням одягу українців були пояси. Вони становили невід'ємну складову народного одягу і пройшли тривалий шлях розвитку. Пояси, як і убір голови, взуття, прикраси, були яскравими виразниками етнічної специфіки одягу, соціального стану людини. Крім того, пояси здавна слугували прикрасами одягу східних слов'ян. У старослов'янських похованнях зустрічалися залишки шкіряних поясів, вузьких за формою, з мідними або срібними пряжками. У ХІІ-XV ст. дорогоцінні пояси були важливими соціальними символами-знаками феодальної належності, прикрасами одягу князів, бояр. У "Ізборнику Святослава" 1073 р. знаходимо опис одягу київських князів, там підкреслюється, що княгиня підперезана золотим поясом. Золоті або позолочені, прикрашені дорогоцінними каміннями, пояси передавались у спадок, вважалися сімейними реліквіями /Николаєва Т. Украинская народная одежда. - С.64/.
У XVI-XVII ст. костюм феодальної знаті зазнав змін, зменшується соціальна функція пояса в одязі, але її декоративна та естетична роль збереглася. У XVIII ст. серед багатьох верств населення, а особливо серед козацької старшини, поширилися пояси із дорогої тканини: шовкові, ткані золотом і сріблом. На Подніпров'я їх привозили з Китаю, Турції, Персії. Пізніше популярними стали слуцькі пояси, що виготовлялися на території Білорусії. Їх носили у комплекті з жупаном і кунтушем.
У народному костюмі к.ХІХ - п.ХХ ст. пояси виконували різноманітні функції. За їх допомогою закріплювався верхній одяг, вони захищали та стягували м'язи живота під час тяжкої фізичної праці, на них тримали дрібні речі повсякденного вжитку, вони були своєрідними талісманами і прикрасами. Здавна існувала традиція зображувати на поясах певні знаки-обереги, символи, емблеми, іноді в орнамент вписували ініціали або ім'я власника, дату та місце народження /Матейко К. Український народний одяг. - С.122/.
Пояси тісно пов'язані із сферою обрядовості, народної моралі. З'явитися на людях без пояса означало скомпрометувати себе. Обрядовим символом був білий або червоний пояс-рушник. Він був символом дівочої чистоти, красоти, сімейного щастя. На Поліссі дружина дарувала чоловікові червоний пояс, який був оберегом від нещасть /зурочення, наговорів чужих жінок/. Наречена на Полтавщині вишивала пояс, який був символом чоловічої сили. Крім того, пояс підкреслював святковість одягу, був символом заможності.
Пояси виготовляли із вовни, льону, конопель, тканини, шкіри. Заможне населення використовувало шовк-сирець різних кольорів, срібну та золоту нитки. Вони були ручного і машинного ткацтва та плетені. Закінчувалися різнокольоровими торочками або кулястими китицями.
Помітно різнилися між собою способи носіння поясів, що виражало регіональну специфіку народного одягу. Пояси носили поверх сорочок і поясного одягу, в окремих районах їх носили поверх корсетки, у деяких місцях пояс обертали навколо талії декілька разів. Взагалі для жіночого костюма було характерним опускати кінці пояса по спині чи спереду, а для чоловічого - по боках /Вбрання. Українське народне мистецтво. - К.,1961.- С322/.
В Україні побутували пояси різного виду. Крайки - досить вузькі пояси, за допомогою яких утримувався стегновий одяг. Очкур - вузький, шкіряний або з рослинних волокон пояс, який втягувався в обшивку широких штанів. Черес - чоловічий шкіряний пояс, поширений у гірських районах Карпат. Черес з калитою - різновид шкіряного поясу, який використовувався чумаками. Мав вигляд довгого вузького шкіряного мішка з пряжкою на одному кінці та ремінцем на іншому /Українська минувшина. - С.123/.
Пояс, або кушак, у міфології символізував захист тіла і, як алегорія дівочої чистоти, цноти, уособлював "захисні" /моральні/ якості людини. Варто зазначити, що пояс, як і золоті шпори, був атрибутом середньовічного лицаря. З іншого боку, коли пояс асоціювався з Венерою, то набував значення символу еротичного, фетишистського змісту /Керлот Х. Словарь символов. - С. 412/.
Л. Кожуховська.
Похожие материалы
