Рушник

Рушник - символ злагоди, любові; краси; подружньої вірності; щасливої долі; символ працьовитості; чистоти почуттів українців; високих естетичних смаків; лагідності; поетичності душ; гостинності, незрадливості; надії; побажання добра; прощання; захисту від злих сил.
Мамині, чисті, святі рушники... Їх символіка прихована сивиною століть, зумовлена кольором, функціями у житті людини, вишивкою, семантикою руки, від назви якої і походить це слово. А справді, чому саме рушники /а не шапка чи ковдра, наприклад/ стали сакральними для українців?
Світова міфопоетична система розглядає руки, підняті вгору, як символ моління, самозахисту. Водночас рука означала авторитет, силу, покровительство Бога /"Все в руках Божих"/. Зімкнуті руки персоніфікували єднання у пару /сексуальне значення/, дружбу, солідарність перед небезпекою. Білий колір /див. Білий/ рушників, їх вишивка /див. Вишивка/ мали також глибоку символіку. Все це і зумовило сакралізацію рушника. Рушник виконував символічну роль при будівництві оселі /див.Хата/. Головним атрибутом під час закладин дому був рушник, на якому лежали хрест, букет квітів, хліб, сіль та чашка води чи вина. Старший майстер брав рушник із хлібом, цілував його, промовляючи: "Господи, допоможи". У новозбудовану хату входили також з іконою, вишитим рушником, хлібом-сіллю. Все це символізувало надію на добро і щастя у житті людини. Рушник був обличчям оселі українки. По тому, скільки і які були рушники, судили про господиню, її дочку.
З рушником приходили у дім до породіллі, ним благословляли у самостійне життя дітей. На весіллі рушниками пов'язували молодих, старостів, сватів, прикрашали вільце, вистеляли дорогу від порогу до столу. В останню путь проводжали людину також з рушниками /пов'язували руки учасникам траурної процесії, опускали на спеціальних рушниках у домовину/.
Дорогих гостей зустрічали хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало злагоду, духовну єдність. Рушник був мірилом працьовитості юнки. За народними віруваннями, дівчина, яка не надбала собі рушників, заміж не вийде.
Як декоративна оздоба рушник надавав хаті святковості, урочистості, національного колориту. Вони вражали багатим декором, соковитістю барв, розмаїтістю орнаменту, що мав глибоку символіку. Рушники із голубами, квітами, деревами життя виконували оберегову функцію /див. Обереги/. В.Скуратівський підкреслював: "Рушник. Він пройшов крізь віки, він і нині усимволізовує чистоту почуттів, глибину безмежної любові".
У фольклорі, літературі рушник символізує чистоту почуттів, глибоку любов, вірність тощо: "І вже коли б я поклонявсь іконі, То лише їй у німбі рушника" /Б.Олійник/, "Да поможи, Боже, на рушничок стати, Тоді не розлучить ні батько, ні мати" /Н.тв./.
О.Потапенко.