|
Страница 4 из 4
Духовенство не ставиться вороже до таких шлюбів і благословляі іх так само, як і всі инші.
Христіянство, заведене наприкінці X ст., скасувало полігамію, що була неминучим наслідком ріжних форм шлюбу, зазначених у літописах, і коли воно не знищило остаточно умикання, то все-таки в великій мірі обмежило його, так само як і звичай купувати молоду. Розумііться, що так само намагалися скасувати "гри та чортівські танці" та шлюбні церемоніі примітивного культу, що, без усякого сумніву, існували у старих слав\'ян у формі жертв, співів та танців, які мали характер, аналогічний до того, що його помічають у деяких ритуальних танцях сучасних дикунів і що його знаходять у певних деталях сучасних шлюбних церемоній на Украіні. Але, як то буваі завше і скрізь, нова релігія, заведена адміністраційними заходами, вкрила тільки тонкою поверховою верствою ту віру, що глибоко була закорінена в душах. З Правила митрополита іоанна (XI ст.) бачимо, що за його часів шлюби звичайні громадяне брали без релігійного благословення і що серед народу існувала думка, начебто ці благословення обов\'язкові тільки для князів та бояр. Брали шлюб без релігійного благословення і пізніше, і це викликало відповідні проповіді, а иноді й суворі заходи з боку церкви. Митрополит Максим (1283-1305) поборюі такі шлюбні союзи і наказуі винуватих силою вінчати в церкві. Украінський народ, що й досі ще обходить деякі свята з стародавнього культу Сонця, що дотримуі дуже велику кількість цілком поганських ритуалів, шанував своі старі шлюбні обряди з звичайною своію впертістю, не вважаючи на інструкціі киівських іірархів та переслідування, иноді й криваве, з боку як світськоі, так і духовноі влади в князівський період і потім, після того, як Украіну анектувало Московське царство, що вже тоді устами Стоглавого собору (1551 р.) анафемувало всі шлюбні поганські обряди. і це шанування звичаів предків так закорінене в украінців, що вони й тепер ще виконують стародавні шлюбні обряди, не вважаючи на діяльність квапливих "урядників", що забороняють навіть молоді співати на сільських улицях та збиратися на вечорниці. Побіжно зазначимо, що й нове релігійне вчення Лева Толстого вважаі народні шлюбні обряди за "поганську справу, дуже огидну".
Наведемо тут факт, що може здивувати івропейського читача, але він дозволяі з\'ясувати собі, до якоі міри обряди мають силу на Украіні: релігійне благословення шлюбу не вважаіться достатнім для того, щоб молоді могли розпочати шлюбне життя. Вони не можуть закласти родини, поки не виконають усіх церемоній, наказуваних звичаім, церемоній, що в своій цілості, як ми це побачимо далі, становлять повний ритуал шлюбу в драматичній формі. Тому трапляіться дуже часто, з причин цілком зовнішніх, що релігійне благословення вже доконане, але самий шлюб в повному розумінні цього слова, цебто церемонія, наказувана певним ритуалом, одкладаіться на кілька тижнів. В таких випадках молода живе й далі у своіх батьків і фактично зостаіться тільки молодою, а зовсім не жінкою свого легального чоловіка, аж до весілля, цебто до шлюбу згідно з народним ритуалом. Коли молодий умре після церковного благословення шлюбу, то молода продовжуі носити ім\'я дівчини. Так само молоду, що вмерла до весілля, вважають за дівчину і ховають з наказаними звичаім для похорону дівчат церемоніями.
Цей звичай викликав навіть інтервенцію імператорського російського уряду, що, "дбаючи постійно про добро своіх підданих", знайшов цей звичай, мабуть, мало побожним, а може, й шкідливим щодо збільшення населення. За цариці Катерини II, р. 1774, опубліковано указ, що виходив од Російського Найсвятішого Синоду: "Дійшло до відома іі імператорськоі Величности, ніби в Малоросіі шлюби беруть таким способом, що після шлюбного благословення в церкві молоді проте розлучаються, зостаючись протягом багатьох років у своіх хатах окремо аж до часу виконання того, що в іх мові згідно з іхніми звичаями звуть шлюбним весіллям; деякі з них після доко-нання згаданого таінства розлучаються на ціле своі життя... Найсвятіший Синод наказуі обов\'язувати молодих підпискою, перше ніж вони вийдуть з церкви, не розлучатися під загрозою кари, призначеноі за прелюбство, та щоб наказати всім тим, що оженені й зостаються розлучені, безодмовно взяти своіх жінок до своіх хат і жити з ними шлюбним життям.
|
