Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини

1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначаіться за згодою батьків.

2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначаіться за спільною згодою батьків та самоі дитини.

3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначаіться нею самою.

Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньоі дитини

1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом.

При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своіх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік
дитини, стан іі здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

2. Суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не ма самостійного доходу, зловжива спиртними напоями або наркотичними засобами, може сво ю аморальною
поведінкою зашкодити розвиткові дитини.

3. Якщо суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона прожива , і передання іі для опікування органові опіки та піклування.

Стаття 162. Правові наслідки протиправноі поведінки одного з батьків або іншоі особи при визначенні місця проживання малолітньоі дитини

1. Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить іі місце
проживання, у тому числі способом іі викрадення, суд за позовом заінтересованоі особи ма право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення іі тому, з ким вона проживала.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення іі за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для іі життя та здоров'я.

2. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньоі дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньоі дитини від інших осіб

1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

2. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньоі дитини від будь-якоі особи, яка трима іі у себе не на підставі закону або рішення суду.

3. Суд може відмовити у відібранні малолітньоі дитини і переданні іі батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить іі інтересам.

Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважноі причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неі батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своіх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатаціі дитини, примушують іі до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першоі ці і статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своіх дітей або когось із них.

4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушу кримінальну справу.

Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав

1. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'і якоі прожива дитина, заклад охорони здоров'я або
навчальний заклад, в якому вона перебува , орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.