• Русский
  • Україна

Весілля. Набор та відхід дружини молодого. Перейма. Озброіна оборона хати молодоі. Пересправи.

Замирення. Об'іднання святих вогнів двох родин.
Продаж молодоі братами. Посад. Ритуальний поцілунок.


Все те, про що ми досі говорили, і тільки прелюдія до справжнього шлюбного обряду і до весілля, найважливішоі частини цілого шлюбного ритуалу, не тільки своію ідеію, але й розвитком та архаічними рисами, які ії характеризують. Весілля починаіться з організації поізда молодого, що маі йти до хати молодоі та привезти ії до хати ії майбутнього чоловіка. Починають з обіду в молодого, що мусить бути досить пізнім, бо скінчити його треба, як западе ніч,і час, коли в старовину звичайно починали виряджатись у небезпечний похід. Спершу наподоблюють вербунок війська, потрібного для задуманоі справи. На голос музик всі гості сходяться у дворі коло хати молодого, і молодий, в супроводі старшого боярина, виходить до них, вітаі тричі своі товариство і вказуі старшому бояринові тих парубків, яких він хотів би мати в своіму поізді. Боярин підходить до тих, що іх вказав йому князь. (На цілий час шлюбного святкування молодого звуть князем; ще з більшим правом маі він цю назву на самому весіллі). Боярин здіймаі з парубків шапки та несе іх до хати, де старша свашка пришиваі до кожноі шапки значки чи то з пучечків барвінку, чи з червоноі стрічки. До шапки старшого боярина вона пришиваі трохи більший значок і пускаі йому трохи довші кінці стрічки, щоб він був помітніший. Коли значки пришиті, старший боярин бере шапки назад і вертаі іх власникам, вбраним боярами .


Роздавши оздоби боярам, дають такі самі світилкам (дівчата, що беруть участь у поізді молодого; старша світилка нестиме меча), піддружим, старостам, музикам, свашкам і, нарешті, візникові, що маі правити кіньми.
Молодий, чи князь, сидить на почесному місці на покуті під образами. Праворуч од нього бояре чи дружки, цебто дружина, щойно набрана; один з цих бояр дістаі титул хорунжого. Ліворуч од молодого і світилки, про яких ми вже згадували вище і які за старих часів, можливо, грали ролю, відповідну до іх природи, цебто вакханок. Тепер вони тільки джури князя.
На факт, що бояре стоять у васальній залежності від князя, вказуі те, що набрана дружина насамперед збираі податок серед себе самоі, передбачаючи задуманий похід князя; наприкінці обіду старший боярин бере тарілку й обходить усіх; кожний даі, скільки може. В давні часи, без сумніву, цілий рід брав участь у весіллі одного зі своіх членів ; пізніше це наподоблення надбало характеру аихіїіит'а, що Його платила озброіна дружина васалів, покликана феодалом-князем124. Після обіду всі встають, читають молитву, як звичайно, а потім виконують обряд, що очевидячки являі собою наподоблення старовинноі присяги. Ставлять на стіл велику миску, повну горілки, а в горілці плаваі ложка. Старший боярин веде князя, вдягненого в кожух та кирею, хоч би це було й літом, давши йому в руку кінець хустини. Другою молодий бере за руку одного з своіх бояр, той бере свого сусіду і т. д. Процесію замикаі світилка, що йде з запаленою свічкою. Так тричі обходять довкола стола. ідучи перший та другий раз, всі по черзі випивають кожний ложку горілки; за третім разом п'ють просто з миски. У деяких місцевостях старший боярин, набираючи дружину своіму князеві, питаі в осіб, що вступають до неі, скільки вони хочуть мати за свою службу. Починають торгуватись та нарешті складають ритуальний договір.
Потім всі виходять у двір, де маі відбутись инший обряд, що маі разом і військовий, і релігійний характер. Насеред двору виносять лавку, а на неі ставлять діжу, покриту скатіркою. На віко діжі кладуть хліб, що ним батьки благословлятимуть молодого; коло лавки ставлять відро з водою та маленьку кварту, таку, як звичайно п'ють воду. Молодий з боярами стають перед діжею та хлібом. Тоді з хати виходить мати молодого, у вивернутому кожусі, в смушковій шапці на голові. В подолі вона маі овес, горіхи, гарбузове та соняшникове насіння тощо , разом з дрібними монетами, що мати звичайно збираі для цього дня з народження сина. Один з боярів іде до неі й подаі ій граблі або вила, що мусять являти собою коня. Мати наподоблюі, що сідаі на нього. Тоді старший боярин бере гадану коняку за поводи та обводить матір навколо діжі, а другий боярин іде ззаду з батогом і вдаі, що підганяі. В деяких місцевостях за матір'ю, що там також іде на вилах чи граблях, іде молодий, а за його хустину тримаіться один з боярів; за цим боярином іде другий і т. д., аж до світилки, що тримаі меч (опис його ми дали раніше), запалену свічку та іцілушкуі хліба, на якій видко слід од другого хліба, що пікся разом з ним у печі.
Під час цього обряду мати сипле зерном та насінням на всі боки, а хор співаі пісні, де говориться про жаданий добрий урожай, багацтво та родючість. Після третього обходу навколо діжі старший боярин веде коня напоіти; він зачерпуі води малим кухлем і даі ії пити коневі, цебто ллі ії на кінець вил чи грабель. Набравши ще раз у кухоль води, він передаі ії через плече иншому бояринові, що, взявши його, кидаі таким способом через плече, щоб він, упавши, розбився. Тоді мати кидаі вила, а бояре ламають іх та розкидають шматки на всі боки.
Після ціїі церемонії починають виряджатись у дорогу. Пісні, що іх співають тоді, не залишають жадного сумніву щодо архаічного характеру цього походу, до якого потім додано новіші риси дружини, а ще пізнішеі елементи козачі: іТемна хмара небо криі, дощик накрапаі, йде івашко до Марусі, як мак процвітаії. іЖених іде до невісти, як місяць до зіркиі.
На соколовому полі Злетілися соколи; Межи ними соколонько, Межи ними сивесенький, Крилоньками махаі, Летітоньки гадаі, В темниі лісоньки, Межи чорні галоньки; Там му галонька мила, Го му гніздечко вила, Вила, перевивала, Вінком пообкладала.
(Чуб., і 853). іКоні стоять в загороді, копитами в соломі, а ногами у золотії.
Сипте пшеницю в нові корита, Коні івашка кормити. Поідемо в велику дорогу, До мого тестенька, слава Богу. А в мого тестенька троі ворітець: В одні ворітці місяць засвітить, В другі ворітці сонечко зійде, В треті ворітці молодчик в'іде.
(Чуб., 855).

{mospagebreak}

Серед поля широкого село стоіть, в тому селі вогні горять; коло вогню ковалі кують коней боярам. "Козаченько сідла" коня, збираючись на полювання до лісу зеленого; з того лісу він подасться до села, де живе дівчина веселаі.
Хлопці говорять старості, що вони поідуть через поля широкиі, через води глибокиі, за ліси темниі; просять його не забути шаблі блискучоі: ми зрубаімо ліси, поставимо мости через море, ми пройдемо за море, знайдемо там молоду дівчинуі .
Ой заграно, забубнено ранейко, Ой зберайся, князю івасю, борзейко, Та поідемо тихим дунаім до замку, Постаімося во три рядочки на іанку, Там будемо білий камінь лупати, Чей би сьмо могли молоду Марусю пуймати.
(Чуб., 839).
Чотирі коні ворониі впряжено до воза,
Я вдягну свого віночка і піду шукати
молоду дівчину аж до Межибожа.
Сто та двісті дівчат на ярмарці в Межибожі,
але не кохаю ні одноі з них, >
бо там нема моії суженоі;
я пущу віжки моім чотирьом коням
вороним і з вінком на голові поіду
до Крупина,і там дівчата веселі, а
я кохаю Марусю, бо вона до вподоби і Господу Богу .
Инші пісні дають повне уявлення походу князя на війну, але цей похід маі на собі риси пізнішого вже часу. Хор радить князеві "добре кувати коня", а боярам іне витрачати грошей жінкам на оздобиі, а подбати добре про вози, бо іхати прийдеться по лихих дорогах. Мати дев'ять разів пече хліб для ціїі експедиції, а батько даі 100 коней на 20 возів. Князь нагадуі боярам, щоб добре вирядились у дорогу, обдивились своіх коней, одежу та зброю.
В неділеньку рано
По всім селу заграно,
Заграно, забубнено,
Бояри побуджено.
і Встаньте, бояри, встаньте,
Сами ся убірайте,
Бо поідемо ранком
Попід високим замком,
Будем замки ламати,
Марусеньку доставати...
(Чуб., 822, 826, 839, 844).
Нарешті поізд виряджений. Молодий князь од'іжджаі в супроводі своіх бояр; перед ним несуть весільний прапор. На дорогу мати, що його, як говориться в пісні, іна світ породила, місяцем повила, сонцем оперезалаі, висловлюі йому добрі побажання, а батько, який добре знаі, що висилаі сина в небезпечну путь, радить йому бути обережним, а особливо:
Не пий, синойку, Першого напоінку, Ой вилий же го...
Та не кажи, сину, Тестеві всю правду, Бо тесть тобі не батенько... (Чуб., і 624, 629).
У більшості місцевостей молодий та його товариство справді ідуть верхи.
Часто парубки того села, де живе молода, ідуть назустріч поіздові молодого, перегороджують йому дорогу і питають у нього, яким правом він хоче ввійти в село. Це зветься переймаю. Посередині дороги ставлять стіл, застелений білою скатіркою, а на стіл кладуть хліб. Підійшовши до перейми, молодий, схиляючись над хлібом, хреститься й цілуі його, а потім купуі собі право у парубків, даючи ім горілки та грошей. Під цей час хор молодого співаі: Чому ви нас спиняіте Хіба ви нас не знаіте Ой, ми ж таки не міщане, а таки собі селяне. Пустіть же нас до дівчини, дамо кварту горілчиниі. Після того парубки, що заступали дорогу, відходять, а поізжане ідуть далі, вихваляючись: Ой дурні старці селяне, що за кварту горілчини увільнили нам дорогу та пустили до дівчиниі. Ця церемонія иноді відбуваіться, коли молоді виходять з церкви; вона існуі у всіх слав'янських і майже в усіх арійських народів.
Очевидно, що це пережиток старовинного загального права всіх хлопців комуни, парубоцтва, що його знаімо в парубоцькій громаді.

Поізд рушаі далі. ідуть бором зеленим, мостом кам'яниі. Князь наказуі:
Стиха, бояри, ідьте, явора не ломітеі тощо.
Ой лісом ідуть, на кунейки стріляють, Ой полем ідуть, перепелоньки імають, Селом виізжають, колоньки підтинають, На двір приізжаі і коничок двір копаі.
Молода просить:
Заховай мене, моя матінко.
А дружки радять ій:
Ой припади, Марусенько, до столу Та пусти голос по двору, Нехай почуі рід-племя і твоі вірне дівер'я...
(Чуб.,  857, 865, 869).
і справді, рід молодоі, цебто всі ії родичі, навіть найдальші, вживаі всіх заходів для охорони, ніби якась велика війна ось-ось маі бути проголошена. Поізд, наблизившись до хати молодоі, застаі ворота зачинені та забарикадовані деревом; хату стереже юрба хлопців, всі вони здіймають вгору своі палиці. Наподоблення озброіноі оборони найчастіше кінчаіться на тому, що молодому дають вовчу ягоду, прив'язану на кінці палиці; але иноді оборону наподоблюють і стрілами в повітря з рушниці, звичайно набитоі самим іпорохом.
Поізд молодого просить спочатку відчинити йому ворота, але йому відмовляють у цьому. Тоді починаіться наподоблення боротьби, бою. Численний натовп парубків сильно борониться, іде в наступ на бояр і відкидаі іх. Тоді бояре починають пересправи. Отже, два старости з поізду молодого, як парламентарії, дістають дозвіл вступити в обійстя. У дворі вони наближаються до стола, що стоіть серед двору. На столі лежить хліб та сіль. Одночасно з хати виходять два старости з боку молодоі та підходять до того самого стола. Всі чотири старости займають місця за столом таким способом, щоб представники одноі сторони були навпроти представників другоі сторони. Стоячи так, вони міняються буханцями хліба й тричі цілуються. Потім п'ють горілку, що нею частуі староста молодого. Далі цей самий староста бере пива чи грушевоі юшки, йде до хати й просить дозволу ввійти. Випивши трохи пива сама та почастувавши гостей, мати даі свою згоду. Тоді пересправи, що були розпочаті перед хатою, вважаються скінченими. Парубки, що були покликані для оборони, діставши пляшку горілки та ритуальний хліб, одчиняють ворота й впускають поізд молодого у двір.
Ми маімо тут два сорти пересправ, що іх провадили паралельно, одночасно й сепаратно: пересправи двох родин та пересправи двох родів. В історичній дійсності перші попереджували другі; справу спочатку залагоджували між двома родинами і вже потім між двома родами. Цю виставу історичноі драми, найцікавіше, що в ній ми бачимо не історичні персонажі, а сам

Селянин з Наддніпрянщини. Малюнок іжакевича, гравюра Мульта-новського.
Типи селян
з Житомирщини.
Фото 1920-х рр. naryad6-1


{mospagebreak}
історичний народ,і доповнили ще наподобленням ріжних заходів для охорони, яких два ворожі роди необхідно мусіли вживати навіть і тоді, коли наставало замирення. Крім того, церемонія ця відбуваіться в супроводі ритуалу, що маі разом релігійний та символічний характер.
Коли поізд молодого входить у двір, мати молодоі (завше тільки мати) виходить з хати назустріч молодому. На матері вивернутий кожух, а в руках вона маі миску з водою та з вівсом; вона чекаі на молодого, стоячи край стола, що на ньому старости зоставили своі буханці хліба. Молодий також підходить до столу, і тоді мати даі йому миску з водою та вівсом. Молодий підносить миску до рота, наподоблюючи, наче п'і, потім кидаі ії через голову назад, а старший боярин намагаіться палицею розбити ії на льоту. Після цього теща частуі молодого та всю його дружину горілкою і просить до хати.

Церемонія ця символізуі дві річі: перше і лукавство ворога та заходи остороги, яких вживають проти нього,і а друге і пророкування та побажання достатку та врожаю (кожух, вода, зерно). Переважаі виразно перше уявлення в сучасній свідомості народу, як це видко з певних виразно ритуалу. В деяких місцевостях мати молодоі, також у вивернутому кожусі, загрожуі молодому і тричі підходить до нього, іщоб налякати йогоі. Иноді молодий та старости б'ють ії батогом, щоб показати, що вони ії не бояться. В инших місцевостях теща даі своіму майбутньому зятеві шклянку води, яку він кидаі на землю, після того вона частуі його горілкою з своії власноі шклянки тощо. Явна річ, ми маімо тут перед собою дуже старий звичай, мабуть, арійський, який пізніше, коли до нього додано наподоблення хитрощів та ворожнечі, став не таким виразним.
Діставши дозвіл увійти до хати, молодий та його поізд спочатку все-таки не входять, а, спинившись перед дверима, вичікують кінця дуже характеристичноі та повноі значення церемонії. Дві свашки і одна з боку молодого, друга з боку молодоі,і підходять та зустрічаються на порозі хати, кожна з засвіченою свічкою, хлібом та сіллю. Правою ногою свашки стають на поріг, зліплюють своі свічки докупи, щоб вони горіли одним вогнем, та тричі цілуються через поріг. Явна річ, що цей звичай дуже наближаіться до того звичаю з смолоскипами в індусів, греків та римлян, а також у германців тощо, коли вживали смолоскипи на весіллі; цей обряд показуі справжні злучення, шлюб двох священних вогнів двох родин, символізуючи разом із тим замирення і шлюбне злучення; через те його й слід віднести до стародавнього культу вогню. Про це нам говорить і пісня, що ії при тому співають:
Кремінь, кремінь! Ой дай же нам вогню Свічкиі засвітити.
(Чуб., IV, ст. 596).
Вогонь, каже, через свою пірамідальну форму та з огляду на плідну силу сонця вважають за символ фалоса (треба, мабуть, зазначити при цьому, що саме слово раі по-санскритському означало горіти та родити); палкість кохання та шлюбні походні стали такими загальними метафорами, що ввійшли до звичайноі мови, і не можна було пристойно святкувати весілля, не маючи запалених смолоскипів... Хоч духовенство й намагалося завести в шлюбні обряди чистоту та здержливість, звичай цей поширився і тримався ціле середньовіччяі.
Після цього старший староста, взявши білу намітку, що була колись, а в багатьох місцевостях і і тепер вкриттям голови для молодиць, кладе в неі три калачі та входить в хату з двома старостами зі свого поізду. Він кладе хліб на стіл, заховуючи при тому цілковите мовчання. Тоді мати молодоі бере калачі, загорнуті в намітку, та на іх місце кладе своі, а старший боярин та старости відносять іх у намітці в сіни. Роблять це тричі, весь час заховуючи повне мовчання. Хор тим часом співаі пісню, яка пояснюі це мовчання тим, що ні перші посли, ні ті, що прийшли потім, іне вміють говоритиі. Екзога В момент, призначений для шлюб огниво та вдаряі ни
мічний характер цього звичаю майже зовсім заник у народній свідомості. Пісня даі дуже наівне пояснення, чому вони не вміють говорити:
Перші посли прийшли,
Не вміли говорити;
Дайте ім води пити,
Щоб вміли говорити;
Дайте ім хліба істи,
Щоб вміли одповісти.
(Чуб., і 882, 928).
В певних місцевостях Киівщини цей обряд виконують перед тим, як мати молодоі виходить назустріч зятеві,і це нам здаіться натуральнішим. Староста та двоі бояр кладуть на тарілку калач, в якому запечено перстня молодоі; потім вони беруть намітку, і тоді один з них тримаі тарілку з калачем, покладеним на намітку, а двоі инших беруться за кінці намітки. Але на цей раз вони вже не мовчать, як то було раніше, а староста виголошуі привітання: іКланявся молодий молодій, бояреі дружкам, старости і старостам, музики і вухам, світилки і коцюбам, а цимбали і затикачамі. Цю тираду він проказуі тричі, а хор тим часом усе співаі про те, що старости не вміють говорити. Після того іх ізв'язуютьі, цебто прикрашають вишиваними рушниками, і тільки тоді мати молодоі іде назустріч зятеві, і відбуваіться та церемонія з вівсом і водою, що ми ії зазначили вище. На Волині один з старостів, виходячи по-друге з хати, зриваі квітку з гільця молодого та обмінюі ії у старости молодоі на квітку з ії гільця.
Тим часом молода весь час сидить на посаді, схиливши голову на стіл. ії покривають наміткоюі і кладуть на голову хліб та дрібки соли.
На праву руку коло неі і ії старший брат (в багатьох місцевостях він мусить бути нежонатий) та молодші брати, чи молоді брати в перших, із здійнятими догори палицями в-руках. Повернувшись утреті, старости, що і досі мовчали, тепер иноді повторюють офіційні розмови, що вони іх провадили вже, коли приходили сватати дівчину. Як і тоді, вони ізв'язанії рушниками і тому мусять платити викупне (або давати хліб, горілку тощо). Иноді, однак, вони виступають як нападники: підходять до братів молодоі, здіймають палиці та б'ються з ними . Після того пропонують скінчити та замиритися; починають торгуватися і кінчають на тому, що платять викупне, яке складаіться з найменшоі суми грошей та з кількох подарунків для братів, найчастіше ножів (цей звичай дуже характеристичний: очевидно, що це відгомін далекоі епохи, коли викупне за молоду, що його давали братам, дійсно платили зброію). Тільки тепер брати покидають свою сестру і лишають ії сидіти за столом. Вони лізуть попід столами і швиденько виходять з хати . В Катеринославському повіті брат молодоі, перед тим як одійти, одверто каже: іТепер ти вже не моя, ти і Петрусева, я продав тебеі .
В деяких місцевостях брат молодоі, тікаючи після продажу сестри, сідаі на коня й од'іжджаі, а то просто бере батога в молодого й удаі, що сів верхи, та йде з хати.
Цю утечу братів зараз же після продажу сестри справедливо вважають за наподоблення того страху, що його колись мусіли відчувати брати, вчинивши дійсно акт продажу сестри, чи, краще сказати, дозволивши ії викрасти. Передусім вони мали відповідати перед усім родом, а потім,і можливо, ще в більшій мірі,і перед парубоцькою громадою, що й тепер доводить своі стародавні права, як це ми вже зазначили, організуючи перейму на дорозі, де маі іхати поізд молодого; а щодо пісень, які супроводять самий акт продажу, то вони повні гірких докорів на адресу жадливих братівіїії .
Конфлікт між родиною та родом, що ми його вище зазначили, говорячи про пересправи, які наподоблено провадили старости, вибухаі тепер в жорстокій формі.
Побачивши, що брати покинули молоду, дівчата з ії поізду, дружки, виходять з-за стола, злякавшись, що з ними те саме буде. Тоді староста приводить молодого, висаджуі його на лаву і тричі обводить його круг столу так, що молодий увесь час іде по лавках. Нарешті він підводить молодого до молодоі, що весь час сидить, схилившись до столу, а иноді й вчепившись за стіл руками. Молодий здіймаі з неі намітку , відриваі п руки від стола,і часто не без зусилля,і цілуі ії '61. З ціїі хвилини, коли, як говориться в пісні, ічути було соловейка співиі, весільне свято набираі еротичного характеру, що визначаіться дедалі все більше в міру того, як поступаі наперед цілий обряд. Ворожнеча між родами зникла, відбиваючись ще тільки на жартовливій формі пісень, що іх співають по черзі хори молодого та молодоі. Серед цих пісень, що повні сміховин, знаходяться, однак, і такі, що показують,і так само як і пісні, що супроводять викуп молодоі,і як ріжноманітні форми, що наступали одна по одній в історичній еволюції народу, відбилися на його піснях та на його ритуалі. Поізд молодого то дістаі назву польовничих чи розбійників, то він стаі боярською дружиною; далі йому дають назву татар чи звуть його просто невірою ; потім це буде Литва, Ляхи (Чуб., -і 934 та 966), козаки, а нарешті міщане.
Цей поізд, що маі своім завданням приставити молоду до хати молодого, не існуі у гуцулів східньоі Галичини. В них молода, після скінчення церковноі шлюбноі одправи, іде наперед, щоб бути вже за столом у той момент, коли молодий маі вступити до хати, ії приймаі батько, що тримаі в руках хліб та сіль, а також мати, що приносить і даі ій випити мед, обсипаючи ії разом із тим житом та пшеницею,і цілком так само, як вона це робила, коли молода від'іжджала до церкви. Мати робить це тричі, після того молода сідаі за стіл і трохи ість. Молодий, наближаючись до хати, сповіщаі про своі прибуття через парубків, що виходять наперед. Для того він даі пиріг із сиром, що досі був у нього причеплений до правоі руки. Вступивши до хати, посли високо здіймають пирога й питають: Звідки іде свічадоії Молода схиляі голову на хліб, що його покладено перед нею на столі, і після хвилини мовчанки, начеб вона над чимсь розважала, відповідаі: іСвітло йде зусюди; ясно та світло з усіх боків, але найбільше світла та найбільшу ясность посилаі сонцеі. Після того вона бере пиріг, що його прислав молодий, та чіпляі собі його до правоі руки. Разом із тим вона даі свій пиріг послам, щоб вони віднесли його молодому в обмін на той, що вона дістала від нього. Мати зустрічаі молодого на порозі хати і кінцем мизинця тричі маже йому щоки, чоло та підборіддя медом , що вона взяла його з пирога своії дочки. Молодий підходить тоді до молодоі, що весь час сидить за столом, і, побачивши, що ії старший брат сидить поруч із нею, поспішаі відкупити в нього місце, пропонуючи йому топірця або гроші. Брат, продавши сестру, втікаі попід столом, а молодий б'і його батогом по спині. Те саме він робить і з молодою і після того сідаі поруч з нею. На столі перед ними лежить пшениця, ще з того часу, як молода сідала на посад, та чарочка з медом. Два гільця, молодоі й молодого, що іх носили перед ними, як вони йшли до церкви та вертались звідти, також фігурують на столі. Молоді кілька разів цілуються, і молода підносить страву до рота своіму молодому

Похожие материалы

свадьба
Гільце і священне
Покладання вінка на жениха. Напередодні весілля в хаті молодоі роблять гільце (вільце, ільце); це звичайно буваі рано в п'ятницю.Гільцем звуть …
свадьба
Заручини. Хитрощi. Благословення
Почесне місце посад. Співи. Гімн про небесний шлюб. Всі описані досі церемоніі не що инше, як прелюдія до першоі церемоніі …
свадьба
Священний хліб і
Оздоби. Танці. В той час, як молодий ходить по селі, иноді ще рано в неділю, а то ще навіть і …

PrettyWoman.dn.ua


Warning: session_write_close(): write failed: Disk quota exceeded (122) in /home/neves46/public_html/libraries/joomla/session/handler/native.php on line 194

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (files). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/var/cpanel/php/sessions/ea-php56) in /home/neves46/public_html/libraries/joomla/session/handler/native.php on line 194