|
Вода — сей символ розмноження і парування — супроводить всі стадії його, почавши від новорічного, теперішнього йорданського поливання закоханих пар 1 і великоднього обливання та літніх грищ коло води і до весільного акту кроплення водою молодих при вступі до нового двору і обрядового умивання або купання після комори (перед вступом в супруже життя), котре сильно виглядає на форму старого заключування подружжя «у води»
1 Після обіду дівки і парубки йдуть на Ордань і умиваються там свяченою водою: парубки умивають дівок, а дівчата парубків, — «тим паче як котра дівка має собі парубка, то вона заздалегідь підмовить, що як прийде на хрещення, то щоб на Ордані умитися удвох: вона його, а він її, бо та вода, кажуть, така зводна, що як тільки вони умиють одне одного, то обов’язково поберуться. Мат. етн. XVIII, с. 166 (Полтавщина).
2 Кроплення молодих або цілого поїзду водою. — Чуб., IV, с. 428; Мат. етн., X, с. 139.
Умивання молодих на ріці після комори, причім молодий миє молоду, а вона його, і утираються одне одному в пазуху. — Мат. етн., X, с. 100 і 149 (тут вірування, що вона при тім перетворюється в вино, — ще одна аналогія з новорічними віруваннями).
Молода після комори йде по воду до криниці, і тут водою, нею набраною, свахи і бояре обливають одне другого. Потім молода набирає вдруге, і з сею водою старший боярин веде її на хустці (котрої один кінець держить він, а другий — молода) до хати молодого при співі пісень. — Мат. етн., XIX, с. 73.
Молодята разом з старшими чоловіками і жінками бродять у воді; теща тричі обводить невістку у воді, по сім невістка набирає води і кропить своє нове обійстя, а баби співають: «Кропи, невісто, кропи, де крапля води впаде, там стадо волів стане». — ibid, c. 29 (Бойківщина).
По сій доперва церемонії молоді йдуть «на вивід» до церкви. Але інтересно, що подекуди — як от у Переяславщині (Чуб., 591) — ритуальне умивання при криниці заступає собою церковну церемонію. Після комори, коли церква близько, ведуть «скривати» молодих до церкви; коли церкви нема, то ведуть їх «скривати ся» до криниці: накривають молодого і молоду хусткою, вони миються під хусткою і витираються хусткою, що їх накрито. — Чуб., с. 591 — 2.
В зв’язку з сим, мабуть, стоїть порада молодій не журитись своєю долею, а «умитися у криниці і помолитися Богові» (Ой мовив єси, кленов листочку), або така пропозиція:
Є в мене криниця край перелазу,
Та вмиємось, милесенький, обоє разом (Чуб., V, с. 119).
Грушевський Михайло Сергійович. Історія української літератури: В 6. т. 9. кн. — К. : Либідь, 1994. — (Літературні пам'ятки України).
|
