Словник символів

Корочун

Корочун - символ сімейного багатства; прадіда - Дідуха - Корочуна; Сонця і небесних зірок; культурного лицаря; Сонця і Місяця; Божого послання і слуги з сонячним оком.
За О.Афанасьєвим, корочун - ритуальний хліб, спечений у формі великих, круглих сонцеподібних буханців на свято Коляди, з нагоди Нового року, народження Нового сонця - Божича. Корочун зберігався до кінця свята Коляди з тим, щоб далі викорочувалися довгі ночі, вкорочувалась темінь, холод і зло.
Корочун виконував роль обрядового символа. Його випікали разом з калачами для вечерників і колядників. Внесення корочуна відбувалося так само урочисто, як і поставлення на покуть куті з узваром. Символічний зміст цього обрядового хліба зводився до сподівання сімейного добробуту /Українська минувшина. - С. 106/.
У Карпатських селах на Святий вечір пекли спеціальний "крачун" /"керечун"/, /"василь"/, у якому запікали зерна різних культур /пшениці, жита, кукурудзи, квасолі, а також зубки часнику/, а іноді - страви, зготовлені на це свято. "Крачун" лежав на столі до Нового року чи Хрещення як символ сімейного багатства. По "крачуну" на Різдво чи Новий рік гадали про майбутній урожай, котячи його від порога до столу. Їли його члени сім'ї і давали худобі /Українознавство. - С. 17/.
Корочун - міфічна фігура, рівнорядна в релігійній почесті з Дідухом, Корочуном деякі слов'янські народи, зокрема росіяни, називали різдв'яний піст і свято Різдва, день зимового сонцестояння 12 грудня, а також раптову смерть, що прийшла до людини молодого віку.
Корочун - це прадід. Святочність його привітання свідчить про те, що він головна особа свята. Малі "крачуни" навколо великого хліба - Крачуна - це образ прадіда з ріднею, а також символ астральних світил, тобто Сонця і небесних зірок.
Сніп збіжжя й сипане на нього зерно характеризують Корочуна як культурного лицаря, першого сподвижника культури збіжжя, як першого господаря. Подібною символікою наділений і образ Дідуха - першого господаря і пасічника.
Це напівбожество і незабутній культурний лицар - доброносець народу, астральний символ. Вся староукраїнська релігійна ідеологія і народні свята українців пройняті культурно-релігійними традиціями про прадіда. Постать прадіда - Дідуха - Корочуна виступає не тільки в святі Різдва - Коляди, але й у інших релігійних і побутових святах.
Цей образ є, безперечно, основою ідеї весільного короваю - хліба, символу місяця й сонця, а одночасно й прадіда, що ніби благословляє молодих.
Л. Кожуховська.

Коровай (каравай)

Коровай //каравай// - символ плодючості; продовження роду; єднання; Сонця; Бога; з'єднання молодих у сім'ю; щастя; спільної долі.
Коровай у східних слов'ян - символ родючості, обрядовий круглий хліб. Для його приготування існував цілий комплекс обрядів: зерно для короваю мололи на спеціальних жорнах, його пекли спеціальні жреці. При виготовленні короваю до Бога зверталися з молитвою, щоб він спустився з неба та допоміг пекти. На Україні й зараз коровай для обрядів печуть жінки-коровайниці. Цілком очевидний зв'язок його з Богом в українських назвах обрядового хліба - Дивень, Дивний коровай, "Божий коровай".
У весільних обрядах дві половинки короваю символізують наречену і нареченого. У різних регіонах України є свої особливості випікання та оздоблення короваю. Його верх прикрашають різними виробами з тіста - птахами та рослинами. З давніх часів збереглися й ритуальні дії при цьому - спів величальних пісень, танок та ін.
Як символ закінчення польових робіт випікався обжинковий хліб. Україна взагалі багата видами обрядового хліба. Окрім караваю - це верч, хліб, яким обмінювалася весільна рідня на Поліссі, дивень та колач /перший на Півдні, Полтавщині та Слобожанщині, другий - на Поділлі, Буковині, у Карпатах/. Виконували функцію короваю лежень, різновид колача /калача/. Цей тип обрядового хліба був характерним для Лівобережної України.
Ще один вид обрядового хліба, котрий не був пов'язаний ні з весіллям, ні з Різдвом, - це - калита /калета/. Його пекли на Андрія /13 грудня/, на день молодіжних гулянь. Калита був центром веселощів. Дівчата випікали круглий хліб з отвором посередині і підвішували його до сволока: "Сторожив Калиту так званий "Пан Калитинський", тримаючи в руці квача, обмащеного в сажі. Інший учасник гри, осідлавши коцюбу /"Пан Коцюбинський"/, скакав до нього, і між ними відбувався жартівливий діалог" /Українська минувшина. - С. 104/.
Символіка обрядового хліба, як правило, пов'язана з сонцем і місяцем, з картиною зоряного неба: "Хліб, випечений, як сонце", "За лісом, за пролісом золота діжа кисне".
Ю. Мільошин.

Кольору символіка

Кольору символіка - це символіка забарвлення, світлового тону.
Символіці кольору присвячені десятки томів наукових праць, оскільки вона протягом тисячоліть відігравала важливу роль у міфології, богослужінні, народних обрядах, геральдиці, алхімії, образотворчому мистецтві та ін.
Сакральним у всіх культурах світу був білий колір /див. Білий колір/. Його антипод - чорний /див. Білобог-Чорнобог/. Символіка кольорів змінювалася протягом віків, зумовлена етнокультурними особливостями. І все ж практично повсюди червоний колір асоціювався із кров'ю, війною, ранами, смертю, любов'ю, чоловічою силою, вогнем; жовтий - із сонячним світлом, зелений - життям /і водночас - смертю/, голубий, блакитний з небом, морем, коричневий - із землею, срібний - із Місяцем.
Колір був промовистим символом соціального статусу. Наприклад, одяг римських імператорів, кардиналів був пурпурового кольору /символ влади, величі, духовності/. Жовтий вважався священним привілеєм імператорської сім'ї в Китаї.
В алхімії чорний колір символізував стадію гниття, бродіння, затемнення, червоний - любов і страждання, білий - просвітлення, сходження, одкровення, золотий - славу тощо /Керлот Х. Словарь символов. - С. 554/.
Чорний колір практично в усіх етнокультурах - це символ темряви, зла, смерті, диявола, пекла, Заходу та ін. Водночас в езотериці цей колір розглядають як символ первісної мудрості, що походить із Прихованого Джерела. Для Віктора Гюго, Ріхарда Вагнера пітьма - це "материнське начало" /Керлот Х. Словарь символов. - С. 556/.
На Україні символіка кольорів відігравала величезну роль і варіювалася залежно від означуваних предметів, регіональних особливостей, традицій. Вагоме навантаження мав колір у писанках /див. Писанка/, квітах /див. Квітів символіка/, вінку /див. Вінок/, одязі /див. Одягу символіка/. Поняття "краса дівчини" пронизане перш за все кольоровою символікою: чорні брови, карі очі, біле /рум'яне/ личико, руса коса та ін.
У фольклорі, літературі назви кольорів часто набувають символічного значення. Напр., прикметник "сивий" означає "давнину", "печаль", "втому" /"І сивий день вклонився житу"/ А.Малишко/, а ще - сивий голуб, кінь, сиві очі, коси/. З поетичним означенням "сивий" тісно пов'язується назва сизого кольору, який усимволізовує, давнину, тривогу, любов /сизий голуб/ сокіл, галка/, сиза тиша /земля, паморозь/. Назви таких кольорів як "голубий", "блакитний" часто набувають символічного звучання і означають "ніжність, краса, любов"/: "А земля - блакитна, Бо очі усіх коханих од ніжності голубі /Б.Олійник/. Згідно із християнськими догматами, голубий колір символізує "устремління світу до Бога". Вагоме символічне значення має золотий колір /див. Золото/.
У православ'ї "золотий" співвідноситься із Богом, Богородицею, святістю, Господньою енергією, силою, світлом Христа та ін. Наприклад: "златоблистательная Богородица", "златовидные" та ін.
У літературі "золотий" є символом-синонімом до слів "багатий, щасливий, рідний, дорогий, коштовний, сонячний". Наприклад: "Я повертаю з мандрів і додому вертаю знову в Золоте село" /І.Драч/ або: "Де зоря в золотій хустинці ходить з місяцем-женихом" /А.Малишко/.
Поширеним символом Природи, життя, буяння, розквіту рослин є слово "зелений" /зелене жито, гай, дуб, клен/.
Оригінальним символом є вишневий колір /див. Вишня/, що усимволізовує рідну землю, красу, сум: "Ах, які вишневі ті світанки, Неначе птиці ходять по землі" /А.Малишко/ або : "Що на обрії моєму засвітилася розлука і розтала у вишневому диму" /Б.Олійник/.
О. Потапенко.
Конвалія - символ дівочої чистоти, скромності; весни. У християнстві - емблема непорочної Діви Марії і символ пришестя Христа /Купер Дж./. В українській поезії конвалія символізує пробудження природи, цнотливість, дівочість, скромність:
У білих келихах конвалій
Осяйні перла гомонять.

Зелений колір

Зелений - колір трави, листків /див. Зелений/. Він спокійний і символізує мир, спокій, надію, сили. У багатьох народів зелений колір - знак юності, надії, радості, але разом з цим незрілості, недосконалості. Лісові насадження, трав'яний покрив луків чи оточення з зеленим відтінком мають заспокійливий вплив на схвильованих, стомлених, збуджених людей. Хоч інтенсивно-зелений колір може пригнічувати. Зелено-жовтий колір символізує зраду, ревнощі, заздрість. Кажуть: "Від заздрощів аж позеленів".

Синій колір

Синій колір - спокійний, сентиментальний, серйозний. Символізує довір'я, безкінечність, сум. Це колір неба і моря. Він викликає відчуття холоду. У християнській культурі він асоціюється з вічною божественною істиною. Блакитні квіти цикорію, сокирок, волошок, незабудок символізують ніжність, покірність, вірність, легкий сум, далечінь, а фіалка - покірність, вірність, далечінь. Мовою геральдики синій колір означає доброчесність, добру славу, вірність "Глуба кров" свідчить про благородне походження людини.

Жовтогарячий колір

Жовтогарячий колір - веселий, життєрадісний, полумяний, символізує владу, розкіш, сонце, радість, марнославство.

PrettyWoman.dn.ua