Білий /колір/ - символ світла, сонця, життя, вічності, святості, божества; місяця; смерті; радості, святковості; сакрального для українців кольору житла, одягу та ін.; сходу, добра; краси; чогось блискучого, прозорого, невидимого; зими, снігу.
Білий колір був сакральним і глибоко символічним у багатьох народів світу. Хетти, кельтські друїди носили білий одяг. У євреїв священники й миряни одягали у дні релігійних свят біле вбрання. Водночас білий колір символізував смерть. На Сході, у слов'ян покійника загортали у білий саван. У давнину на Україні померлого відвозили в останню путь саме на білих волах /див. Віл/.
Світова міфологія містить одне із найголовніших протиставлень "чорне-біле", що символізує негативне та позитивне, два світи, Близнюків. "За Геноном, - вказує Х.Е.Керлот, - у його "Володарі світу", білий колір репрезентує духовний центр, Туле /Thule/, так званий "білий острів", в Індії він співпадає з "країною живих" /Словарь символов. - С.557/. Поширеними образами фольклору, міфів є білі боги, білі коні. М.Попович вказує, що в індоєвропейців білий колір символізував жерців, схід, золото, небо, світло /Світогляд давніх слов'ян. - К., 1985. - С.58-61/.
Мовознавці стверджують, що на Україні-Русі слово "білий" первісно означало "блискучий, прозорий, невидимий", а пізніше - "чистий та світлий".
Для українців білий колір - споконвіку священний. Про це свідчить ім'я древнього Білобога, колір хат-білянок, вбрання, рушників, ритуальних предметів. У свідомості українців "біле" пов'язувалося із Божественним, чистим, взагалі світом, красою, душевністю та ін. /Пор. "білий світ", "білозір"/красень/, "білий день", "біле полотно", "біле личко", "білі хати", "білі вишні", топонімічні назви Білгород, Біла Церква, Біла Русь та ін.. Професор С.Килимник вважав, що чорно-білі кольори писанок /див. Писанка/ символізують пошану духів-душ померлих, подяку їм за охорону від злих сил. Практично усі святкові народні обрядодії проводили саме в білому одязі.
У фольклорі, літературі білий колір символізував аналогічні поняття. Напр.:"В степах і могилах на білених росах Високі могили в тривожному сні" /А.Малишко/. Або:"Блакитний мороз стане сивим морозом, Той білим серпом все на сніг пережне..." /І.Драч/.
Г.Потапенко.

Барвінок - символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; незайманості, цнотливості.
Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками /підсніжник, пролісок/, вважали провісником весни. Його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття. Ось як описує завивання весільного деревця М.Ф.Золотницький: "Наречений вирубує молоду сосонку або вишню й запрошує собі на допомогу товариша або родича, котрий одержує назву "боярина". "Боярин" вносить гільце до хати, стромляє у коровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідає з дружками за стіл, прикрашає гільця, в'ючи з барвінку гірлянди, складає букетики."
Із барвінку молодому плели весільне сердечко. Рослину зривали через отвір калача, що спекла сестра. Г.Маковій у народознавчих оповіданнях "Затоптаний цвіт" приводить такі рядки.
Гой на небі три зірнички,
А на землі три сестрички.
Перша несе гостру голку,
Друга несе нитку шовку,
Третя несе барвіночок
Молодому на віночок.
- Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне, - казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір'ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях.
Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам'ять про покійних. Тому один із видів барвінку /барвінок малий/ українці називають могильником, або хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил - щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгу барвінку із найдавнішої родової могили - щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту. Барвінок, за П.Чубинським - разом із ягодами калини - символ дівоцтва, незайманості. Про дівчину, що зганьбилася, казали:"Барвінчик свій потоптала", а ще співали, переважно в Західній Україні:
Бо у того жовнірчика ще й не одна буде,
Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде.
Усі її товарочки будуть мати вінчик,
А у неї коло хати висохне барвінчик.
Барвінок - емблема викривальних сил. Він допомагає викривати відьом. Якщо почепити вінок з барвінку над вхідними дверима, тоді й відьму видно - вірили у народі.
В. Куйбіда.

Обряд першого посаду - гільця, дівич-вечора супроводжувався весільними піснями, які послідовно, крок за кроком, етап за етапом розкривають символічну сутність унікального явища.
В дорогу, буяри, в дорогу.
Та рубайте сосну здорову,
Та рубайте сосну-деревце
Молодій Наталці на гільце.
А далі - "привезіть її /сосну - М.Д./ на коні та поставте її на столі". Просили благословення на виття гільця:
Благослови, Боже,
І отець, і мати,
Своєму дитяті
Гилечко ізвити.
Після благословення дружки співали-прохали, щоб дружба подав їм необхідного для виття гільця: жита, пшениці, вівса, зілля, барвінку, ниточок, торочок і т.п.. А як не подасть жита - то буде битий, пшениці - буде в темниці; вівса - обірвуть вуса; зілля - не приймуть на весілля; нитки - робитимуть на збитки; торочки - буде без сорочки тощо. Окрім цього, довивали гільце таким чином:
Летів горностай через сад,
Пустив пір'ячко на весь сад.
Підіте, дружечки, визбирайте,
Наталці гілечко дозвивайте.
Процес звивання гільця здійснювався стоячи. При цьому співалося:
Ой у місті бубни б'ють,
А в нашім домі гильце в'ють.
З червоної калини,
З хрещастого барвінку,
З запашного васильку.
І ще:
Ой у нашім селі новина:
Зацвіла в лузі калина.
Не так у лузі, як на селі, -
У нашої Наталки на столі.
На верхівці гільця молода прикріплювала квітку з жита /ту, що виготовляла сама/. Готове гільце викуповує старший дружба, далі присутні вечеряють.
Обряд паралельно відбувається і в домі молодого /тільки там не дружки, а світилки це роблять/.
Символічна суть гільця, на жаль, втрачає сферу впливу на сучасну молодь.
М.Дмитренко.

Трикутник - символ тріади, символ святої Трійці, вогню, прагнення до вдосконалення; міг символізувати воду, дощову хмару, богиню неба. Його символіка відповідає символіці числа 3. Трикутник з основою внизу символізує вогонь і потяг до небесних сил. Трикутник з вершиною внизу символізує воду. Два такі трикутники при накладанні один на одного утворюють шестикутну зірку - символ людської душі. З давніх часів трикутник вважався символом дощової хмари або й самого дощу. Метонімічне перенесення сприяло позначенню трикутником і самої богині неба, яка посилала на землю дощ. Інколи зображення трикутника супроводжувалося наявністю крапок усередині чи на його сторонах. Вони символізували посіяне в землю насіння, яке потребувало вологи. Досить часто на малюнку крапка, що означала насіння, бралася в круг. Вона символізувала нерозривний зв'язок неба і землі, плоду і води. Б.Рибаков зазначав, що покрита трикутником площа була графічною передачею зораної землі. У християнській міфології трикутник символізував святу Трійцю.